Читати книгу - "Війна з Росією"

Морланда вразили ці слова. Його люди потрібні саме там, де все котиться під три чорти. Кожному професійному солдату постійно треба ставити собі запитання: «А що буде, якщо... ?», навіть коли це «якщо» видається нереальним або малоймовірним. Він і його люди знали і розуміли, наскільки все серйозно, навіть коли навколишній світ ще недооцінював значення того, що тут відбувається. Морланд вирішив, що його команда спакує речові мішки та триматиме зброю під рукою, бо в будь-який час можуть опинитися в лісах і залишатися там довше, ніж очікувалось. Добре, що хоч його команда вже встигла акліматизуватися, перебуваючи останні три тижні в Адажі.

— Сер, пробачте, що турбую, — схилився над плечем генерала Балдеріса його помічник. — На зв’язку з Вашингтона адмірал Говард, Верховний головнокомандувач об’єднаних збройних сил НАТО в Європі. Він незабаром має зустрітись із президентом, але хотів би спершу поговорити з вами.

— Призупиніть брифінг, — наказав Балдеріс. — Я повернуся за двадцять хвилин. Це важливо.

Він вийшов із кімнати і пішов до свого офісу, подавши знак Морланду та Марині йти за ним. Зайшовши до приймальні, генерал звернувся до свого помічника:

— З’єднайте мене і поставте на «спікер». Капітан та пані Крауя нехай теж послухають.

Потім Балдеріс пройшов у свій кабінет до телефону, але за мить повернувся до приймальні, бо дзвінка не було. Телефон мовчав. Вони перевірили інші апарати — і ті були німими. На комп’ютері помічника почав зникати документ, над яким він працював. Потім монітор зовсім згас, як і в решти комп’ютерів.

Вони перевірили з’єднання. Потім вимкнули машини та знеструмили їх і знову ввімкнули — нічого.

За п’ять хвилин до кімнати швидко увійшов стурбований командувач об’єднаного штабу. Побачивши генерала, віддав йому честь і доповів:

— Сер, усі комп’ютери і телефони в штабі вийшли з ладу. Підозрюємо, що це кібератака. Ми переходимо до аварійного плану захисту і вмикаємо реверсний режим. Також висилаємо передовий загін для відкриття резервного штабу в колишньому радянському бункері в Лігатне.

— Займіться цим і передайте всім, щоб максимально прискорили мобілізацію. Я повертаюся до Міністерства оборони. — Він знову подивився на Морланда. — У вас є зв’язок?

— Так, генерале. Режим відеоконференції від компанії «Інмарсат», захищений телефонний зв’язок з усім світом — усе це є в посольстві.

— Зараз прошу вас проїхати зі мною в міністерство. Там отримаєте повну інформацію про те, що сталося, і передасте її до Великої Британії та США. Наразі саме через вас, напевно, і буде підтримуватися основний зв’язок між нами та зовнішнім світом.

Балдеріс вийшов із будівлі штабу і широким кроком попрямував до своєї машини. За дві години вони вже були в Міністерстві оборони на вулиці Вальдемара — у самому центрі Риги, за кілька кварталів від місць учорашніх заворушень, все ще захаращених спопелілими автівками та склом від розбитих вітрин пограбованих крамниць. Усюди панував хаос. Не працював жоден світлофор, усі перехрестя були заблоковані автомобілями. Тож вони вийшли з машини і пройшли останні три кілометри вулицями, якими намагалися дістатися додому розгублені та стурбовані люди.

У Міністерстві оборони попри вимкнені комп’ютери і німі телефони панував повний порядок. Балдеріс доповів про все міністру і повернувся до свого кабінету. Повідомлення від одного міністерства або відомства до іншого доставляли всіма можливими способами: велосипедами, бігом або пішки з кур’єром через усе місто. І ставало дедалі зрозуміліше: це масштабна кібератака на всю інфраструктуру країни. Електромережу було знеструмлено, газопостачання — припинено, фінансові операції виконувалися неналежним чином або взагалі скасовувалися, телекомунікації не працювали, радари авіадиспетчерів згасли, аеропорт зачинився. На вулицях панував дух приреченості, адже люди ще не отямилися від шоку після зухвалого насильства під час учорашніх заворушень.

Балдеріс спокійно вислухав усе, потім звернувся до Морланда:

— Капітане, гадаю, загальна картина зрозуміла? Тепер, будь ласка, надішліть детальний звіт своєму начальству і попросіть передати інформацію в НАТО та США. Поза всяким сумнівом, відбувається напад на Латвію, і ми потребуємо негайної допомоги Альянсу.

19:45, четвер, 18 травня 2017 року Ставка Верховного головнокомандувача Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі, Монс, Бельгія

Сержант Королівських військ тилового забезпечення Тафф Джонс завів броньовану BMV у гараж спеціального призначення, в так звану печеру кажана, у задній частині великої сірої будівлі 1960-х, де була розміщена штаб-квартира НАТО. З машини висадився Мак-Кінлі, де на задньому сидінні він працював над стосом паперів. Підводячись, як завжди, відчув гострий біль нижче коліна, де колись була гомілка.

— Це, мабуть, буде довге засідання, сержанте Джонсе.

— Без проблем, сер, — відповів Джонс. — Коли захочете їхати додому, тоді й поїдемо.

Сьогоднішній день у Брюсселі для генерала мав бути важким. Після того як посли Німеччини та Греції демонстративно покинули засідання ради, сесія проходила значно спокійніше. Вона тривала чотири з половиною години, спершу лише з послами, без посадовців НАТО. Потім, після усіх дипломатичних реверансів, рада знову зібралася в повному складі, щоб все-таки прийняти рішення щодо застосування статті 5 та розгортання спеціальних сил надшвидкого реагування. Але троє послів були невблаганні: вони не вважали події в Латвії підставою для реалізації тієї статті. Більше того, доводили, що такий крок може розглядатися як провокація. Перш ніж удаватися до будь-яких військових заходів, наполягали вони, слід докласти всіх зусиль для вирішення кризи політичним та дипломатичним шляхами. Тож без одностайного рішення Костілек міг лише заявити, що й надалі відстежуватиме ситуацію, та сповістити, що завтра знову відбудеться засідання. Посол Німеччини почав сумніватися, чи так воно вже й потрібне, але його гнівно перервав посол Штатів, і той вирішив не сперечатися.

Мак-Кінли не сумнівався, що Білий дім сьогодні ж почне щосили тиснути на відомство канцлера Німеччини, яке було розміщене в претензійного вигляду сучасній споруді, в десять разів більшій за Білий дім. Берлінці жартома, з притаманним їм стриманим гумором, називали її «elefantenklo» — «слоняча дула».

Мак-Кінлі знову заміщав Верховного головнокомандувача і змушений був висидіти нараду від початку і до кінця. Адже згодом він мав доповісти своєму босу про всі нюанси політичних ігор, хоча як заступник відповідав лише за виконання військової складової будь-яких рішень.

Коли ж засідання нарешті завершилося, Мак-Кінлі охопив неспокій. Кожна клітина його тіла — тіла професійного військового — волала: якщо НАТО зволікатиме зараз, то згодом може бути надто пізно. Усе вказувало на неминуче російське вторгнення в Латвію, а можливо — і в Естонію та Литву. Якщо статтю 5