Читати книгу - "Будні феодала - 2, Олег Говда"

Розбійники точно не очікували такого. Оскільки переговорник невпевнено почухав потилицю і глянув уліво від себе. Мабуть, там ховалася решта… або головний.

Кілька хвилин нічого не відбувалося, потім кущі затріщали, і на дорогу висипала ціла зграя працівників ножа та сокири. Чоловік двадцять. Одягнені хто в що, озброєні сокирами та рогатинами. Декілька лучників, але луки прості, мисливські. Виділявся лише один — на голові шолом, на плечах кольчуга. Озброєний бердишем. Він і ступив уперед.

— Тепер заплатиш?

— Навіть не сумнівайся… — кивнув я, вихоплюючи пістоль.

— Бах! Бах!

Отаман упустив бердиш, схопився за груди і подивився на мене з таким подивом, що навіть ніяково стало. От же ж я гад — обдурив, не виправдав довіру.

Лісові таті, незадоволені таким завершенням переговорів, загули, мов джмелі, і рушили вперед

— Бах… Бах… Бах…

Десять самопалів і пістолів швидко остудили запал розбійників. І ті, як сказано у класика: «Розбійники хоробро кинулися навтьоки». Тільки підлісок затріщав.

— Гей! Ви куди? — гукнув я навздогін. — А колода? Колоду з дороги хто прибирати буде?

«Перемога! Ви заробили «86» пунктів досвіду. З загоном розділено «46»

Трясця… З такими ворогами лише час гаяти. Ні досвіду, ні грошей... А сам винен. Ні, щоб дозор вперед вислати. Хоча б тих же черкесів. Їм якраз зовсім трохи до рівня залишилося. І їм плюс, і нам мороки менше.