Читати книгу - "Не вибачу, Уляна Пас"

Я лише натягнуто усміхнулася і вирішила закрити цю тему. Так, я знала, що Єва має рацію, але легше мені від цього не було. 

Після пар я зібралася додому, але побачила, що за вікном різко потемніло і темні хмари закрили небо. Потрапити під дощ не хотілося, саме тому я без вагань набрала номер Дані. Хлопець підняв лише після п*ятого гудка і голос його не здався мені щасливим. 

- Слухаю, Оля! 

- Дань, я додому зібралася, але за вікном справжня злива. Ти можеш мене забрати? -  запитала і затамувала подих, очікуючи відповіді. 

- Сонце, у мене тут завал на роботі. Клієнт не задоволений проектуванням свого будинку. Доведеться усе переробляти. Виклич таксі, окей? 

Я навіть відповісти не встигнула, а хлопець уже відключився. Щось всередині неприємно кольнуло, але я подавила це гірке відчуття, щоб воно не встигнуло розростися.  

Руки трусилися і сльози наверталися на очі, та я змусила себе триматися і набрала номер служби таксі. Так як погода була жахлива, вільних машин не було. Довелося бігти на зупинку через потоки води і зупинившись під нависом я була мокра до нитки. Волосся не приємно липнуло до тіла, як і одяг. Я ще гірше було всередині, я відчувала себе повною ідіоткою.  

На зупинці окрім мене було ще багато студентів, які очікували на свої автобуси. Але кожен який приїздив,  був заповнений вщент. Я вже навіть думала над тим, що варто бігти додому своїми ногами. Все одно сухого місця на мені не було. Та з роздумів мене вивів голосний звук автомобіля. Я поглянула на дорогу і побачила знайому чорну Ауді.  

Вже за мить двері зі сторони водія відкрилися і на вулицю вийшов Ілля. Він розкрив парасолю і побіг в мій бік. 

- Ти чому тут стоїш в таку погоду? - сердито запитав вкриваючи нас обох парасолею. - Де Даня? 

- У нього завал на роботі! - виправдання так собі,  якщо чесно, і Ілля лише хмикнув на мої слова. 

- Ходімо, відвезу тебе додому. - кивнув в бік автомобіля. 

- Але я мокра,  як курка. Намочу тобі сидіння. - зніяковіло відповіла і завмерла на місці. 

- Не говори дурниць! - нахмурився Ілля. - Ти реально думаєш, що для мене сидіння важливіше за тебе? 

Я навіть слова сказати не встигнула, а Ілля схопив мене за руку і потягнув за собою до красивого і дуже дорогого автомобіля. Я доволі невпевнено сіла в салон, а Ілля одразу увімкнув обігрів на повну силу. 

Я мимоволі поглянула на цього чоловіка і відчула маленький клубочок тепла в районі серця. Не зважаючи на те, що я не відповіла йому взаємністю, Ілля залишився моїм другом і чомусь мені здавалося, що він ще й досі щось до мене відчуває. Високий красень, мрія будь - якої дівчини, і ще й багатий до того ж. Але за ці два роки Ілля так і не завів серйозних стосунків і це мене дивувало. Такий хороший хлопець просто не міг залишатися один. Хіба що він сам обрав для себе таке існування.