Читати книгу - "Не вибачу, Уляна Пас"

- Уже зі грілася? - запитав Ілля, зацікавлено поглядаючи у мій бік. - Хоча ідіотське запитання, враховуючи те, що ти абсолютно мокра.

- Це не смертельно, Іллюш. - з вдячністю усміхнулася. - Зараз прийду додому і прийму гарячий душ. Зараз не найкращий час для того щоб захворіти.

- А що таке? Багато заліків? – здивовано глянув на мене хлопець. - Мені завжди здавалося, що ти відмінниця.

- Так і є. - швидко відповіла. - Справа в тому, що зараз я працюю над проектом для компанії Дані. Клієнт замовив дизайн усього будинку і я взялася за цю роботу.

- Серйозно? - здивовано глянув на мене Ілля. - Це ж велика відповідальність, Оль. Не боїшся, що можеш зробити щось не так? Все ж таки досвіду у тебе не має...

- Мені подобається те, що я роблю. - відповіла і не змогла стримати усмішку. - Сподіваюся, що і клієнт оцінить.

- Ну тоді я бажаю тобі успіху. З таким запалом ти зможеш стати відомим дизайнером інтер’єрів. Коли я буду відкривати свій клуб, обов’язково покличу тебе для оформлення.

- Ти хочеш відкрити клуб? - зацікавлено глянула на хлопця. - Просто я думала, що твоє майбутнє пов’язане з управлінням компанією.

- Поки що я займаюся компанією. Допомагаю батькові  і братові. Та на майбутнє у мене інші плани. От встану міцно  на ноги і візьмусь за власний бізнес.

Я широкими від подиву очима дивилася на Іллю і розуміла, що абсолютно не знала цього хлопця. Виявилося, що у нього є брат і багатоплідні плани на майбутнє. Тепер я захоплювалася ним ще більше і раділа, що мала в арсеналі такого друга.

Коли автомобіль зупинився біля мого під’їзду, Ілля не задумуючись передав мені свою парасолю.

 - Ти дуже милий, правда. - усміхнулася, розглядаючи обличчя хлопця. - Комусь дуже сильно пощастить.

- Що ти маєш на увазі? - зацікавився Ілля.

- Я про твою майбутню дружину кажу. – ляпнула і лише за мить зрозуміла, що тема не надто підходяща для нас обох.

- Я не збираюся одружуватися. - абсолютно серйозно заявив хлопець. - Не хочу мучити когось і себе. А без кохання так і буде.

- Чому ти не хочеш відкрити комусь своє серце? Ти ж дуже хороший, Іллюш. -   випалила на одному подиху.

- Своє серце я можу відкрити лише одній дівчині, але так вже склалося, що їй мої почуття не потрібні. - відповів хлопець і поглянув на дорогу перед собою. - Саме тому я волію залишатися сам.

Уся ця розмова, почата саме мною, не мала жодного сенсу. Я потривожила старі рани, які Ілля так старанно намагався приховати. Ідіоткою я не була і розуміла, що цією дівчиною, була саме моя персона.

- Біжи додому, Оль. Не хочу щоб ти захворіла. - все ж таки глянув на мене Ілля, а я лише кивнула і відкрила двері. Розкрила парасолю і вкрившись нею вийшла на вулицю.

Уже біля під’їзду я помахала Іллі на прощання і його автомобіль плавно виїхав з двору. Я ще деякий час стояла під дощем, вкрита його парасолею і відчувала незвичну тривогу всередині. Так вже вийшло, що я змусила хлопця згадати про свої почуття і саме тому мені було не по собі.

Коли зайшла в квартиру, в першу чергу зняла з себе мокрий одяг і прийняла душ. Заваривши собі духмяний чай,  я одразу взялася за роботу, тому що вже завтра потрібно було показати свій проект замовнику.

Я так сильно поринула в роботу, яку справді любила, що зовсім забула про сьогоднішню зустріч з Іллею. Та коли додому повернувся  Даня, то в першу чергу звернув увагу на парасолю, що лежала в коридорі.

- Це що? - хмуро кивнув на річ і роздратовано зняв з себе взуття.

- Ти чого такий злий? Проблеми з замовником? - одразу ж злякалася.

- Я їхав ліфтом з нашою сусідкою і вона заявила, що ти приїхала додому на дорогій тачці. Що за чорт, Оля?

Даня сердився і це трохи дивувало. Мені навіть здалося, що він ревнує і саме ця думка не дала мені сумувати.

- Я стояла на зупинці і мене побачив Ілля. Це він підвіз мене додому. -  спокійно пояснила.

- Я наче б то говорив тобі, щоб викликала таксі. - все одно злився Даня. Мені навіть здалося, що згадка про Іллю змусила його напружитися. - Хоча навіщо таксі, якщо можна на крутій тачці прокататися.

А це було образливо. Інколи Даня міг образити мене своїми словами, але я пробачала, тому що любила. Та зараз усе було не так, тому що я була вірною йому на усі тисячу процентів і не розуміла даних претензій. До того ж, у Дані теж був автомобіль. Звісно не новий і не такий дорогий, але мені подобався.

Розвернувшись я повернулася в кімнату і сіла за комп’ютер. Говорити і тим більше щось доводити не хотілося, тому я замкнулася в собі і взялася до роботи.

- Сонце, вибач...

Даня з’явився позаду мене і обійняв за шию. Поцілував моє волосся і схоже помітив, чим саме я займаюся.

- У тебе талант, мала. Круто вийшло. - захоплено вигукнув і несподівано розвернув мене разом з кріслом до себе. - Вибач мене, правда. Я знаю, що ти мене кохаєш, але інколи мені здається, що Ілля захоче забрати тебе.

- Він не зможе мене забрати, якщо я тебе кохаю. – серйозно глянула на хлопця. - Не сумнівайся в мені, Дань. І не роби боляче, тоді я завжди буду поряд.

- Обіцяю, сонце. - не задумуючись заявив і поцілував мене в губи.

Ну а далі довелося на деякий час забути про роботу і приділити час примиренню. Коли Даня був ніжним і люблячим,  я була готова усе на світі йому пробачати. А він напевне знав, як краще зробити щоб я повністю забула про навколишній світ і бачила перед собою лише його.

Наступного дня мене чекав залік в університеті, а в одинадцятій годині зустріч з клієнтом. Я так сильно хвилювалася, що з самого ранку ходила по квартирі і заламувала руки. Наче б то і знала, що усе зробила ідеально, але все одно був страх, адже це моя перша робота, яка запам’ятається на усе життя.

Зате Даня був налаштований вкрай оптимістично і ні на мить не сумнівався у тому, що моя робота сподобається замовнику. Звісно ж, його оптимізм мене неабияк надихав і додавав сил.

Залік я здала без особливих проблем, тому що чудово знала цей предмет. Навчання завжди давалося мені легко і вся справа була в тому, що я захоплювалася дизайном і хотіла дізнатися і навчитися якомога більше.