Читати книгу - "Не вибачу, Уляна Пас"

- Ти молодець, Оль. - привітала мене Єва, коли ми разом вийшли з душної аудиторії. - Я в тобі ні на мить не сумнівалася. Залишилося тільки захистити свій проект і врятувати від краху компанію свого хлопця.

- Єв, не починай. - я махнула рукою і поглянула на годинник. - Ой, мені вже бігти треба!

Єва лише хмикнула, а я помчала на вихід з університету. Серце билося в районі горла і руки стали мокрими від поту. У мене було ще двадцять хвилин до початку зустрічі, але я хотіла прийти раніше і ще раз усе перевірити.

Компанія Дані знаходилася на першому поверсі п’ятиповерхової будівлі. Тут працювали всього декілька чоловіків і секретар Яна. Ця дівчина неабияк мене дратувала,  тому що носила короткі сукні і спідниці, а ще виділялася яскравим макіяжем і відкритим декольте. Навіть не знаю, де Даня її знайшов, і навіщо взагалі прийняв на роботу.

Мене ця дівчина теж не долюблювала. Як тільки побачила, оглянула прискіпливим поглядом і хмикнула собі під ніс. Ну так, я не любила відкриті наряди, надаючи перевагу зручному одягу. Хоча сьогодні вирішила трохи при нарядитися і одягнула доволі милу сукню до колін.

- Привіт, Яна. Даня у себе? - зупинилася біля стійки і поклала доволі важку папку туди ж.

- Привіт. У нього клієнт. – відповіла. - Можеш почекати тут.

Я лише кивнула і присіла у зручне крісло. Відкрила папку з паперами і знову почала прискіпливо усе переглядати. Та коли почула голоси з кабінету, була змушена відірватися від роботи. Прислухалася і завмерла.

- Ви хочете щоб я працював зі студенткою? Це що, жарт такий? - закричав невдоволено чоловік, а я одразу зрозуміла, що мова йде про мене.

- Оля дуже талановита, правда. Будь - ласка, дайте їй шанс показати свою роботу.  – доволі невпевнено заявив Даня, а я відчула, що готова довести усім, що варта чогось.

- Я не збираюся...

Я швидко розпихнула двері і зайшла в кабінет до Дані. Чоловік років сорока хмуро мене оглянув, але я мало звернула на це увагу. Мило усміхнулася і простягнула свою руку.

- Доброго дня, мене Оля звати. Це я та сама студентка, що працювала над вашим замовленням. - чоловік мовчав і я вирішила не гаяти часу. - Ви маєте повне право сумніватися в моїй компетенції, але я хочу вас попросити не робити поспішних висновків. Повірте, ви маєте це побачити.

- Така самовпевнена. - хмикнув чоловік. - Ну показуй, що там у тебе.

- Я зовсім не самовпевнена. -  щиро відповіла і відкрила папку з паперами. - Просто люблю свою роботу.

Наступні кілька хвилин чоловік мовчки слухав усе, що я говорила і уважно переглядав фото свого нового дому. Даня залишив нас удвох і кудись зник, а я настільки захопилася, що навіть не помітила в який момент клієнт оживився і вступив зі мною в розмову. Звісно, були моменти, які йому не подобалися, але в основному...

- Ви дійсно талановита дівчина. - заявив, коли усі моменти були узгоджені. - Я хочу вибачитися за свою різкість, просто не кожен відомий дизайнер міг мені догодити, а ви зробили усе настільки добре, що я ще й досі під враженнями.

- Я рада це чути. - усміхнулася і несподівано чоловік поцілував мою руку.

- Я буду з вами співпрацювати. Це навіть не обговорюється. Можливо колись ви станете дуже відомою, а я буду вихвалятися, що став вашим першим клієнтом.  

На таку заяву я лише розсміялася і ми підписали договір про співпрацю. Коли ж клієнт пішов я обезсилено присіла в крісло і відчула, що тіло ще й досі нервово потрушує.

- Я ж говорив, що у тебе все вийде. - поряд зі мною навшпиньки присів Даня і широко усміхнувся.

- Ти зовсім в мені не сумнівався? - здивовано відповіла.

- Коли вчора побачив виконану тобою роботу, зрозумів, що мені дуже пощастило з такою талановитою дівчиною. Я пишаюся тобою, мала.

Звісно, мені було дуже приємно чути такі хороші слова від коханого хлопця. Та все ж таки я сподівалася почути дещо інше. Та нажаль, зізнання в коханні так і не відбулося.