Читати книгу - "Не вибачу, Уляна Пас"

Весна, 2020 рік 

Я слухала монотонні гудки в слухавці і відчувала  як болісно моє серце б’ється об грудну клітку. Я телефонувала уже втретє, але Даня не поспішав відповідати на мій дзвінок. Схоже усе повторюється знову і мій коханий забув, що живе не сам і треба хоча б інколи відповідати на мої дзвінки.  

Закинувши марну справу додзвонитись до Дані, я набрала інший номер і затамувала подих. Вже після першого гудка я почула голос Іллі і чомусь стало не приємно від себе самої. 

- Привіт, Оль. Ти чому не спиш так пізно? - доволі привітно запитав, і байдуже, що на годиннику початок першої ночі. 

- Вибач, що телефоную о такій порі. Просто Дані не має і я подумала, що ви разом зараз. – поки складала  до купи слова, уже мільйон разів пожалкувала, що подзвонила саме Іллі.  

- Ні, не разом. Я зараз в клубі, готую усе до відкриття. - відповів і я почула, як на задньому фоні хтось доволі голосно гримає.  

- Ти справді відкриваєш клуб? Це ж чудово, Іллюш! - щиро зраділа за друга. - Я була б рада поглянути як ідуть приготування. 

- Взагалі - то я хотів найняти тебе як дизайнера, але Даня сказав, що у тебе і так багато замовлень.  – заявив Ілля, а я здивовано завмерла. Такого точно не очікувала, адже Даня взагалі не говорив мені про клуб. 

- Так, у мене зараз є кілька проектів, але я думаю, що зможу взятися і за твій. До того ж, одного разу ми з тобою домовилися, що саме я займусь дизайном твого клубу. Пам’ятаєш? 

- Звісно пам’ятаю і буду дуже радий, якщо такий крутий дизайнер займеться моїм клубом. – весело відповів Ілля. - Але я не хочу щоб ти загрузила себе роботою. Можливо Даня мав рацію і це перебір? 

-Іллюш, я знаю свої сили, тому хвилюватися не варто. - впевнено заявила. - Скинь мені повідомлення з адресою клубу і завтра я навідаюся в гості.  

- Як скажеш. Оль, я думаю, що не варто тобі чекати Даню. – несподівано заявив Ілля. - Він мій друг і я не хочу вставати між вами, але ти мені важливіша. Тому послухай мене, добре? 

Отже, Ілля знав де зараз Даня і з ким. Та я не стала щось у нього випитувати, тому що він не був зобов’язаний мені зізнаватися. А я не мала права щось у нього вимагати.  

Закінчивши розмову я поклала телефон на тумбу і вкрившись пледом прилягла на м’який диван у вітальні. За великими панорамними вікнами нічне місто жило своїм життям. Мільйони різнокольорових вогників переливалися перед очима. Десь там, серед будинків і доріг був мій Даня. Хоча.. чи мій він ще? 

Після того як справи його компанії пішли вгору, Даня змінився. Вже через рік він змінив старий Форд на новеньку Ауді. Ділові костюми стали основною частиною його гардеробу, а я незмінно працювала в його компанії і раділа, що можу займатися улюбленими справами.  

Через два роки ми купили нову квартиру і саме я займалася її дизайном. Красива, дворівнева і дуже дорога. Даня не любив економити і робив усе на найвищому рівні. Шкода лише, що в цій квартирі він з’являвся лише для того щоб переночувати і змінити черговий костюм. 

Після закінчення університету я стала провідним дизайнером в компанії коханого чоловіка. Але і там ми бачилися досить рідко. Я працювала дуже багато і не мала можливості приділяти більше уваги чоловікові, а він і не хотів моєї уваги. Клієнти були задоволені моєю роботою і то добре.  

Та найгірше стало пів року тому. Даня часто не ночував вдома, а коли повертався то був сильно п’яний і я відчувала аромат жіночих парфумів. Та я любила цього чоловіка і вкотре говорила собі, що все це лише плід моєї хворої фантазії. Даня говорив, що був на діловій зустрічі, або зустрівав своїх друзів, де звичайно були жінки. А я не вірила, але мовчала.  

Зізнання в коханні я так і не почула і вже навіть змирилася з таким станом речей. Головне ж що коханий чоловік поряд і ми все одно разом. А без зізнання можна жити, адже до цього якось жила.   

Єдина хто не хотів миритися з такими справами це Єва. Подруга уже два роки була заміжня і дуже щаслива. Її коханий чоловік виявився звичайним барменом з клубу і жили вони без купи грошей і дорогого автомобіля. Зате Ваня по кілька разів на день зізнавався Єві в коханні і вже через кілька місяців на світ мала з’явитися їх донечка. 

Щоразу дивлячись на цю щасливу сім’ю я відчувала укол розчарування. Наче серце підказувало, що у мене також так може бути, але я сама усе знищила своїм сліпим коханням. Я також хотіла дитину і коли одного разу у мене була затримка прийшла з цією новиною до Дані. Мені здавалося, що саме зараз він відкриється мені по справжньому і нарешті зізнається в коханні, або навіть покличе заміж. Та почула я не те,  на що сподівалася. 

- Оль, я не готовий стати батьком. Не зараз, правда. 

- А коли? – стримуючи сльози запитала. - Можливо вже зараз я ношу під серцем твою дитину. 

- Це не можливо. Я ретельно стежу за тим щоб ти не завагітніла. - впевнено заявив і я зрозуміла, що дітей у нас не буде ніколи.  

Єва тисячу разів просила мене покинути Даню. Останньою краплею стало саме його зізнання щодо дітей. Подруга бачила, що ці стосунки приречені, а я не могла наважитися зробити цей важкий для себе крок. Я навіть не зрозуміла в який момент так сильно закохалася, і наче приросла до цього чоловіка.   

Я  не уявляла як взагалі можна жити без нього, навіть прирівнювала таке життя до смерті. Я відчувала себе божевільною і не знала, як можна врятувати своє життя. Саме тому мовчала і кожної ночі засинала в вітальні, очікуючи того, кому моє чекання і задарма не здалося. 

Наступного ранку я прокинулася не в вітальні, а у спальні на другому поверсі. Поряд спав Даня і хазяйновито закинув руку мені на талію. Мені б радіти, що коханий об’явився і навіть переніс мене в кімнату, але я помітила на його шиї слід від червоної губної помади і відчула, як до горла підступає нудота. Не надто ніжно відкинула руку чоловіка і швидко побігла в ванну кімнату. Вмила обличчя холодною водою і  прискіпливо оглянула своє відображення в дзеркалі. Наче б то така як завжди, але обличчя занадто бліде від постійного недосипання і очі втратили свій звичайний блиск. Тусклі такі і наче не живі.