Читати книгу - "Не вибачу, Уляна Пас"

Накинувши халат я зійшла на перший поверх і взялася готувати сніданок. Коли усе було готово на кухні з’явився Даня. В новенькому костюмі, з гладко вибритим обличчям і без тіні вини на обличчі. 

- Доброго ранку, сонце. - підійшов і поцілував в губи. А я одразу згадала про слід від помади і не змогла відповісти на поцілунок. Просто відвернулася, вдаючи, що яєчня пригорає.  

- Де ти був усю ніч? - все ж таки наважилася і запитала. Звісно, я не очікувала, що Даня зізнається, але хотілося хоча б трішки правди. 

- Не повіриш! Зустрів шкільного друга. Посиділи трохи в барі і згадали шкільні роки.  

Даня мав рацію, я не вірила, але сказати щось проти не змогла. Поки він пив каву я відправилася на другий поверх щоб одягнутися. На роботу ми їхали разом і це була чудова можливість обговорити ще одне важливе питання. 

- Чому ти не сказав мені, що Ілля хотів найняти мене дизайнером свого клубу? -  запитала,  коли ми уже були в машині. 

- Навіщо? Я і так йому відмовив. - абсолютно спокійно заявив Даня. - У тебе зараз три проекти. Куди ще четвертий? 

- Мені здається, що такі питання я маю вирішувати сама. -  я не змогла приховати роздратування в голосі і Даня також це помітив. Нахмурив брови і кинув в мій бік швидкий погляд. - Два проекти уже на завершальній стадії. Залишилося лише з клієнтами усе узгодити, тому тобі не варто хвилюватися моєю зайнятістю.  

- Тобі так не терпиться зайнятися цим сраним клубом? - роздратовано випалив Даня. - Чи хочеш бути ближче до Іллюхи? 

- Ілля мій друг, як і твій. - стримуючи власну злість, відповіла. - Я хочу зайнятися цим проектом і я це зроблю. І мені байдуже, що ти там собі на придумував. 

Даня промовчав,  хоча я бачила наскільки сильно він стиснув кермо. Він знав, що я була принципова в питанні роботи і завжди робила так як вважала за потрібне. Шкода, що в стосунках з цим чоловіком такої впевненості не було. 

До обіду я займалася двома своїми основними проектами. На щастя клієнти залишилися задоволені і я змогла взятися за дизайн нічного клубу. Викликавши таксі я назвала водієві потрібну адресу і поки ми їхали відчувала легке хвилювання. З Іллею я не бачилася доволі тривалий час, а краще сказати кілька років. Наче жили в одному місті, а часу щоб зустрітися не було.  

Чомусь мені було соромно з’являтися перед ним, адже я знала, що чоловік обов’язково запитає, як наші з Данею стосунки. А проблема полягала у тому, що розповідати не було про що. Ми ж разом уже сім років, а похвастатись нічим. 

Таксі зупинилося біля трьох поверхового будинку, який збудували зовсім недавно і я зацікавлено оглядалася навколо. Це був майже центр міста і місце це доволі хороше. Мені уже не терпилося побачити, що ж там всередині.  

Та не встигнула я зайти у відчинені двері, як на вулицю вийшов високий чоловік і я опинилася в його обіймах. Серце забилося як божевільне і чомусь мурахи ожили по всьому тілу. Досить дивна реакція на незнайомого чоловіка, такого зі мною ще не було.  

Я розгублено відступила на крок і вже хотіла вибачитись за свою необачність, та зустрілася поглядом з Іллею і усмішка сама по собі з’явилася на обличчі. 

- Ну привіт, мій новий дизайнер! - Ілля теж усміхнувся і вже за мить міцно мене обняв.