Читати книгу - "Не вибачу, Уляна Пас"

- Ти навіть не уявляєш, який я радий тебе бачити! - широко усміхнувся Ілля,  випускаючи мене з обіймів. - Ти красива така, Оль. 

- Дякую, Іллюш. - відповіла і сама вибралася з обіймів чоловіка. - Ти теж сильно змінився.  

І це була правда. Ілля наче б то вищим став і м’язи з’явилися. Хоча він не був ніколи занадто худорлявим. Дивно, але чоловік не одягав такий звичний для мене діловий костюм, а вибрав для себе джинси і футболку. Ось в такому стилі він зовсім не був схожий на багатого хлопця, навпаки, простим і таким рідним. 

- Ходімо, покажу тобі, як тут усе влаштовано. - Ілля взяв мою руку в свою і повів в середину приміщення.  

Я здивовано оглядалася навколо і розуміла, що всередині усе абсолютно нове. Деінде ще продовжувалися ремонтні роботи і працівники щось свердлили і мало звертали увагу на нас.   

- Другий поверх теж належить клубу? - зацікавлено глянула на Іллю. 

- Так, і третій також. – відповів. - Я хочу щоб на другому поверсі були окремі кімнати для віп – клієнтів, ну а третій поверх для мене і охорони. 

- Я прийму до уваги твої бажання. - з усмішкою відповіла. - А ще я хочу побачити усі приміщення і дізнатися на який час планується відкриття. 

- По моїх підрахунках не менше як через місяць. – задумався Ілля. - Але тепер у мене є дизайнер і усе буде залежати від тебе. 

- Наскільки я бачу,  роботи ще дуже багато. - поділилася своїми враженнями. - Я хочу побачити детальний план будівлі щоб знати від чого відштовхуватися. Ну а далі будемо орієнтуватися коли ж твій клуб запрацює.  

- Без проблем. – кивнув Ілля. - Ходімо, покажу тобі усі поверхи.  

Чоловік подав мені свою руку і я одразу за неї ухопилася. Так як тут повним ходом йшли ремонтні роботи, ступати було доволі важко. Ілля ж постійно мене підтримував і слідкував за тим, щоб я ніде не перечепилася.   

На те щоб оглянути усю територію і зробити фото з різних ракурсів, мені довелося витратити майже три години. Ілля кілька разів відходив щоб поговорити по телефону, а я мимоволі спостерігала за ним.   

- Ну все! Тепер потрібно братися за виконання роботи. Після того як приблизний план буде готовий, а усе тобі покажу. – пояснила, знову спустившись на перший поверх.  

- Чудово! - усміхнувся Ілля. - Тепер я просто зобов’язаний нагодувати тебе обідом. Ти не проти? 

- Звичайно, що ні. - швидко погодилася. Чомусь мені не хотілося розлучатися з цим чоловіком. Поряд з ним я відчувала себе так спокійно і робота йшла доволі легко. 

Коли ми вийшли на вулицю, Ілля провів мене до свого автомобіля і навіть передні двері для мене відкрив. Я зручно розмістилася на сидінні і з усмішкою спостерігала за тим, як чоловік обходить автомобіль і сідає за кермо.  

Ми приїхали в ресторан який був досить дорогим і в якому я ще жодного разу не була. Даня завжди говорив, що не має часу водити мене по таких місцях, а я відповідала, що без цього можна прожити. Та коли ми з Іллею зайшли всередину, я одразу помітила Даниїла за одним із столиків. Та був він там не один, а в компанії доволі красивої блондинки.  

- Оль, я не знав, що Даня буде тут, правда. - доволі невпевнено заявив Ілля. - Якщо хочеш, то поїдемо в інше місце. 

- Навіщо? – стримуючи хвилювання, запитала. - Ходімо до нього. 

Я впевнено попрямувала поміж столиків, хоча руки зрадницьки трусилися. Даня ще не бачив мого наближення, тому весело обговорював щось з дівчиною і не зводив з неї прямого погляду. Сама ж дівчина також явно зацікавилася моїм чоловіком і відкрито облизувала губи і накручувала локон волосся на палець. Та вона з ним фліртує, чорт забирай! 

- Привіт! - зупинившись біля їхнього столика я помітила, як нахмурився Даня, отже моя поява його не сильно потішила. А коли його погляд перемістився на Іллю, чоловік ще більше нахмурився.  

- Дань, а це хто? - писклявим голосом запитала блондинка. 

- Його дівчина. - я випередила чоловіка, який навіть рота відкрити не встигнув. - Не проти, якщо ми до вас приєднаємося? 

І не чекаючи відповіді сіла поряд з Даниїлом. Ілля також розмістився за столом, але я бачила, що відчував він себе в такій компанії не надто впевнено.  

- Дань, а ти нас не познайомиш? - знову запитала блондинка і оглянула мене таким поглядом, наче я вкрала її улюблену іграшку. Хоча, можна посперечатися, хто у кого цю іграшку вкрав.  

- Це Оля, моя.. дівчина. – не надто радісно заявив Даня. - А це Жанна, наша клієнтка. Ми якраз обговорювали майбутню співпрацю. 

- А я не знала, що ти проводиш роботу з клієнтами в ресторанах. - « та ще й таких дорогих » - подумки додала. 

- Це я винна. - влізла в нашу розмову ця Жанна. - Заявилася в офіс саме в обідню перерву, ось і довелося поєднувати роботу і обід. 

Дивилася я на цю блондинку і не вірила жодному її слову. Та шляху назад не було, адже я сама підійшла до їхнього столика. Замовивши собі обід я мовчки спостерігала за блондинкою, а чоловіки тим часом обговорювали свою роботу. 

Закінчивши обід я попрощалася з Іллею і пообіцяла, що найближчим часом його наберу. Жанна також заявила, що обов’язково буде співпрацювати з нашою компанією. Навіть не знаю, як я змогла втриматися в той момент і не фиркнути вголос.  

Назад в офіс я поверталася в компанії Дані і бачила, що чоловік все ще злився.  Чомусь я була впевнена, що винною його поганого настрою була саме я.  

- Щось сталося? - не втримавшись поглянула на чоловіка. - Ти роздратований. 

- А яким я по твоєму маю бути? - хмуро глянув на мене Даня. - Ти мало не зірвала новий контракт своєю появою. От мені цікаво, чим ти взагалі думала, коли підходила на нашого столика? 

- Ти хочеш сказати, що для підписання контракту ця Жанна мала бути переконала, що ти одинак? - сердито запитала.  

- Можливо і так. - не став сперечатися Даня. - Ти сама чудово знаєш, що клієнти для мене дуже важливі. 

- Навіть важливіші за мене? - запитала, хоча і так знала відповідь.