Читати книгу - "Не вибачу, Уляна Пас"

Даня уже хотів відповісти, але задзвонив його телефон і чоловікові довелося відволіктися на дзвінок. Я ж зціпила пальці в замок щоб вони менше трусилися і відвернулася до бокового вікна. Всередині усе стиснулося від болю і зрадниці сльози виступили на очах. Та я не збиралася плакати перед Данею, він не заслуговував бачити мої сльози. Він і мене був не достойний, якщо на те пішло, але я ідіотка, вірила у те, чого ніколи не буде. 

Зайшовши в офіс я одразу ж відправилася в свій кабінет. Скинула на комп’ютер усі фото з клубу і з головою поринула у роботу. Чомусь цей проект мав для мене особливе значення і дуже хотілося, щоб Ілля залишився задоволеним моєю роботою. До того ж, з побаченого я встигнула зробити висновок, що цей клуб можна зробити дійсно крутим. Та що там говорити! У мене руки трусилися від нетерпіння негайно взятися за роботу. 

- Оль, ти що додому не збираєшся? - в мій кабінет заглянув Даня і мені довелося відволіктися від роботи. 

- А хіба вже пора? - здивовано глянула на нього, а тоді перевела погляд на годинник. І дійсно, уже був початок восьмої вечора, а я навіть не помітила коли ж так швидко сплинув час. - Ой, точно! Уже іду! 

Скинувши усю зроблену роботу на флешку,  я вирішила продовжити роботу вдома. Хотілося якнайшвидше зробити приблизний план і показати його Іллі. Уже в машині Даня доволі прискіпливо мене оглянув і запитав: 

- Я вже давно не бачив, щоб ти так сильно поринала в роботу.  Що це за проект? 

- Клуб Іллі. - не стала щось вигадувати і сказала, як є. - Я хочу зробити усе на вищому рівні. До того ж, там є де розгулятися. 

- Тепер зрозуміло. - хмикнув Даня і міцніше стиснув кермо. - Хочеш йому догодити? 

- Що за запитання, Дань? - наша розмова знову зайшла не туди, до того ж, я ще від обідньої розмови не відійшла.  

Та Даня не поспішав щось пояснювати. Дістав з кишені піджака телефон, який почав дзвонити і повністю проігнорувавши моє запитання підняв слухавку. 

- Я скоро буду. Ага, я теж. Бувай! 

Я слухала кожне його слово затамувавши подих і розуміла, що не хочу більше бути закоханою ідіоткою. Даня з кожним днем бив мене все болючіше, а я мовчала і терпіла. Та сьогодні щось змінилося і чомусь мені здавалося, що допоміг мені у прийняті такого рішення Ілля. 

- Хто телефонував? - повернулася до Дані, повна впевненості, що дізнаюся правду.  

- Друзі хочуть зустрітися. Я не довго, сонце. - відповів і перевів погляд на дорогу. І чому мені здалося, що ім’я у цього друга Жанна? 

- Дань, я вже навіть не пам’ятаю коли ми востаннє ходили кудись разом. - вирішила продовжити цю розмову. - Та що там говорити, ми навіть вдома разом вечори не проводимо. 

- Оль, мені не шістдесят років щоб удома сидіти! – випалив роздратовано Даня. 

- А мені що, шістдесят? - ображено перепитала. 

- Я не розумію, що за претензії? - не на жарт розізлився чоловік. - Я ж не змушую тебе вдома сидіти. Можеш теж з друзями зустрітися.  

- А не боїшся, що мене вкрадуть? - так, в мені говорила образа, але я так сподівалася, що зараз Даня погляне на мене і скаже: « Дуже боюся ». 

- Жартуєш?! -  весело засміявся. -Та ти ж кохаєш мене до нестями! Куди ж ти дінешся? 

Я розгублено дивилася на чоловіка, який був сенсом мого життя і розуміла, що сама зробила його таким. Він знав, що я ніколи його не залишу, а я в цю мить бажала лише одного - провалитися під землю від цього болю і образи.