Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

— Не можу, — чесно зізналася я.

— Чому? — у голосі Альберта відчувалась злість, змішана з розпачем.

— І на це запитання я також відповісти не можу.

Ну не можу ж я сказати йому, що, поки він намагатиметься заволодіти мною як річчю, я його навіть близько не підпущу. Краще справді померти, ніж знову опинитися в клітці.

— Вибач, мені час, — я відсторонилася від герцога та повернулася до кота. — Бас, ти йдеш?

— Ма-аф, — ліниво потягнувся кіт, але все-таки піднявся й попрямував до дверей.

— Доброї ночі, Аль, — сказала я, закриваючи за собою двері.

Кімната герцога Сандра

Альберт налив собі повний келих і завалився в крісло.

Відносини з Яною розвивалися зовсім не так, як він планував.

Дівчина в багнети зустріла його альянс із котом і повернула все проти нього самого. Мало того, настільки професійно вказала на прорахунки в його плані, що він мало не проговорився про свою головну мету.

Так, правий Грег, у цієї леді є чому повчитися.

Раптом нова ідея осяяла його голову, відразу перетворюючись на підступний план.

Сандр відставив келих і почав шукати письмове приладдя.

Цього разу все слід ретельніше продумати: якщо він знову провалиться, можна відразу все кидати до біса собачого та їхати кудись подалі в тиху провінцію за прикладом графа Форнскі.

Кімната Яни

Вранці мене розбудила служниця, яка принесла мій чистий одяг і повідомила, що внизу на нас чекає сніданок. А також, що наш диліжанс, який прибув учора ввечері, готовий до від'їзду.

Нашвидкуруч привівши себе до ладу, я розштовхала Баса, і ми спустилася вниз. Сандр уже чекав нас, сидячи за столом зі сніданком.

Шинкар задоволено посміхався та простяг мені мішечок з моїми грошима. Здається, я поклала туточки вчора трьох, принаймні, так казав Альберт. Ось вже ніколи не думала, що зароблятиму подібним способом.

— Доброго ранку, — посміхнувся мені Альберт.

— Доброго, — відповіла я, сідаючи за накритий стіл.

— Ма? — протягнув Бас, дивлячись на мене.

— Гаразд, сідай, якщо хочеш, — здалася я, дивлячись на засмучену морду кота. — Думаю, Альберт буде не проти, — я багатозначно подивилася на герцога, але той ніяк не відреагував на мої слова, — адже ви начебто вчора до чогось там домовилися.

— Пф, — пирхнув кіт, але на лавку заліз і лапи на стіл поклав.

— У нас із твоїм котом виключно ділові стосунки, — ліниво кинув герцог, але на кота подивився з докором.

— Та я якось і не сумніваюся.

Сніданок пройшов у тиші та спокої. У такій же тиші ми покинули шинок і рушили в дорогу.

Якось розслабившись, я зовсім не помітила, що половина загону герцога не пішла за екіпажем. І вже точно я не здогадалася визирнути у вікно, щоб побачити язики полум'я, що піднялися до неба.

Тишу поїздки знову першим порушив герцог.

— Яна, щодо нашої вчорашньої розмови.

— А що з нею не так? — я вийняла з вух навушники.

— Ось це я й хотів дізнатися, — Сандр уважно глянув на мене.

Я знизала плечима.

— Розмова як розмова. У чому проблема? Чи ти хочеш продовжити?

— Ні, — герцог хитнув головою. — Але я хотів би попросити про одну послугу.

— Тільки не проси знову оселитися у себе — це не обговорюється, я зупиняюся у графа.

— Не буду, — якось надто спокійно відповів Альберт.

— Тоді що? — мій інтерес не на жарт розігрався.

Що ж цього разу вигадав герцог?

— Позавчора, коли ми з Грегом, нарешті, дісталися трактиру, ти ще не закінчила бій…

Я мимоволі засміялася, добре розуміючи, до чого хилить герцог Сандр. Що ж, я його розумію, сама така, здобути нові знання — ніколи не зайве, особливо коли ці знання ексклюзивні й належать до іншого світу. Підозрюю, що мої перемоги на рингу стали можливі не так завдяки силі, як саме незнайомим для місцевого населення прийомам.

— Добре! — я не дала герцогу домовитись. — Але на моїх умовах.

Альберт відкрив рот, але я знову перебила його. Умови маю поставити я, а не він.

— Навчання взаємне. Я навчаю тебе своїм прийомам, ти вчиш мене цьому, — я вказала на тонкий меч, що лежав на дивані.

— Ти впевнена? Меч для жіночих рук може виявитися дещо важкуватим.

— Так? — роблено здивувалася я. — А я думаю, що тобі розтяжка не дозволить у лоба з ноги заїхати. Та й швидкості тобі навряд чи вистачить, ти якийсь незграбний. Ось Грег спритніший. Може, мені його краще навчити?

— На моїй території, — коротко кинув герцог, пронизуючи мене поглядом.