Читати книгу - "Знак Єдинорога"

що те, чого я не знаю, цікавить його набагато більше, ніж вже відоме мені. Добровільно він нічого не розповість. Тепер йому необхідно знати, яку кількість світла — як можна більш слабкого — слід пролити на події, щоб отримати бажане. Більше він жодного вата енергії витрачати не збирається. Такий його характер і, звичайно ж, йому щось потрібно. Якщо тільки… в останні роки я все наполегливіше намагався переконати себе, що люди справді змінюються, що час не просто підкреслює те, що вже є в людині, що те, що людина робить, бачить, думає, відчуває, іноді викликає в ній якісні зміни. Це дає хоч невелика втіху в часи, коли все інше летить під три чорти. Не кажучи вже про те, як це пожвавлює мою світську філософію. А Бранд, які б не були його мотиви, здається, врятував моє життя і пам'ять. Що ж, чудово! Я вирішив цього разу дотримуватися презумпції невинності, але не підставляти йому спину. Невелика поступка, відхід від простої психології вдач, яка зазвичай управляє дебютами наших ігор.

— Нічого в житті не відбувається так, як нам це здається, Корвін, — почав він. — Сьогодні друг, завтра ворог і…

— Стоп! — Перервав його я. — Карти на стіл! Я вдячний Брендону Корі за те, що він зробив для мене. А фокус, яким ми знайшли тебе і повернули в Амбер — моя ідея.

Він кивнув.

— Вважаю, що для рецидиву братніх почуттів після настільки тривалого перерви є вагомі підстави?

— Я також можу припустити, що у тебе були додаткові, особливі причини допомогти мені.

Він знову посміхнувся, підняв праву руку і опустив її.

— Тоді ми або в розрахунку, або в боргу один у одного. Дивлячись, як на це поглянути. Мабуть, зараз ми потрібні один одному і буде корисно бачити себе в найвигіднішому світлі.

— Не виляй, Бранд. Не бери мене на психіку. Я весь день намагаюся стати ідеалістом, а ти мені псуєш всю справу. Ти витягнув мене з постелі, щоб щось сказати. Я тебе слухаю.

— Все той же старина Корвін, — посміхнувся він і відвів очі. — Той же або інший? Як ти сам вважаєш, чи змінило тебе життя в Відображенні? Пізнання того, хто ти? Існування, в якому ти був лише частинкою чогось іншого цілого?

— Можливо. Не знаю… А взагалі, напевно, так. По крайній мірі, сімейні інтриги виводять мене з себе набагато швидше.

— Отже, ти тепер відвертий і чесний у промовах і справах. Ну, це набагато нудніше. Зате нове, а це вже дещо. Всі будуть виведені з рівноваги… А ти зможеш знову стати самим собою в найнесподіваніший для решти момент. Що ж, це може виявитися корисним. І бадьорить. Ну, добре, добре! Не злися, на цьому мій виступ закінчується. Обмін компліментами завершений. Я оголю суть, приборкаю чудовисько, чиє ім'я нерозсудливість, і витягну з мороку чорної таємниці прекрасну перлину знання. Але для початку дай що-небудь закурити, якщо є. Стільки років пройшло, що я б хотів відсвяткувати своє повернення кадильним димом якої-небудь смердючої травички.

Я хотів було сказати, що у мене немає курива. Але я був упевнений, що залишив пачку в столі. Мені абсолютно не потрібно було напружуватися, але я все ж сказав:

— Почекай хвилинку.

Стараючись, щоб мої рухи виглядали природними, а не напруженими, я встав і перетнув кімнату. Намагаючись представити справу так, як ніби я зовсім природно кладу руку на кришку столу і риюся в ящику, я всією вагою сперся на неї. Тілом і плащем, я намагався замаскувати свої рухи.

Я знайшов рвану пачку і повернувся до дивана, зупинившись біля вогнища, щоб прикурити дві сигарети. Бранд не поспішав брати свою.

— У тебе тремтять руки. В чому справа?

— Учора ввечері занадто довго веселилися, — відповів я, знову сідаючи в крісло.

— Ах, так, я й не подумав про це. Так, вчора напевно була ще та вечірка! Ну, звичайно. Всі в одній кімнаті… Несподівано вдалося відшукати мене і повернути додому… Продиктований відчаєм вчинок з боку однієї дуже нервової і дуже винної особистості… Успіх лише частковий: я поранений і німий, але чи надовго. І потім…

— Ти заявив, що знаєш винного. Це не жарт?

— Ні, не жарт.

— Хто це?

— Всьому свій час, дорогий братику. І своє місце. Послідовність і порядок, час і акценти — в цій справі вони дуже важливі. Дозволь мені насолодитися цією драмою на безпечній відстані від неї. Я так і бачу себе, пробитого кинджалом, і всіх вас, присутніх довкола. Ах, чого б я тільки не дав, щоб побачити цю сцену збоку! Ти не міг би описати вираз кожного обличчя?

— Боюся, що в цей час обличчя мене менше всього турбували.

Бранд зітхнув і випустив хмарку диму.

— Ах, як здорово! Це неважливо, обличчя я і так бачу. Сам знаєш, у мене жвава уява. Шок, страждання, здивування — все це поступово переходить в підозрілість і страх. Потім, як сказали мені, всі розійшлися, а добрий Жерар залишився служкою при пораненому братику, — він замовк, втупившись на дим. На якийсь час глузлива нотка зникла з його голосу. — Ти знаєш, він єдина рішуча і пристойна людина з усіх нас.

— Я високої думки про нього, — підтвердив я.

— Він добре доглядав за мною. Жерар завжди наглядав за рештою, — раптово він посміхнувся. — Чесно кажучи, ніяк не можу зрозуміти, чому його турбує наше благополуччя. Але, як я вважаю, потім ви всі зібралися, щоб обговорити становище. Ось ще одна вечірка, і як я шкодую, що мене там не було! Всі ці емоції, підозри, брехливі слова, відскакуючі один від одного, і ніхто не хоче розпрощатися першим. Через деякий час напевно почалася колотнеча. Всі ведуть себе як шовкові, не упускаючи можливості очорнити інших. Спроба залякати винного. Можливо, кілька камінців, кинутих у козлів відпущення. Але, в цілому, ніяких результатів. Я правий?

Я кивнув, належним чином оцінивши роботу його розуму, і зрозумів, що він буде розповідати все, як йому захочеться.

— Сам знаєш, що правий, — зронив я.

Він уважно глянув на мене і продовжував:

— Але, нарешті, всі розійшлися, щоб провести безсонну неспокійну ніч, або зустрітися зі спільником і зав'язати інтригу. Ніч була сповнена прихованого сум'яття. І приємно усвідомлювати, що ви думали про моє благополуччя. Деякі, природно, бажали мені добра, інші — прямо протилежного. І серед усього цього я збирався з силами — ні, я процвітав! — Не бажаючи підводити своїх прихильників. Жерар довго вводив мене в хід новітньої історії. Коли я зрозумів, що з мене досить, я послав за