Читати книгу - "Відшукати скарб, Анітка Санніфео"

– Що ж, любі мої, досить лити сльози, давайте краще обговоримо інше, – промовила Джоана, повернувшись на своє місце та ковтнувши трав’яний чай. Вона промокнула серветкою вологі очі й подивилася на молодь.

– Чим ти ще нас здивуєш? – запитала Руора, теж зробивши ковток ароматного напою.

– Мені вдалося натрапити на слід магічного артефакту. Але сама я не впораюся…

– Що? – одночасно скрикнули Олексій та Руора.

– Я недарма живу зараз тут. Моя бабуся по матері була Феєю. Це її будинок. Тож, я володію частиною феської магії. Я бачу сутність істот. І деякі приховані сліди. Я можу розпізнавати вплив магічних артефактів.

– А де зараз ваша бабуся? – запитав Олексій. – Я думав, феї безсмертні.

– У всіх нас є свій час, любий мій. Бабуся пішла за веселку, але вона з нами. Я відчуваю її присутність та її магію. Вона продовжується у нас. І поки ми живі, жива вона, її пам’ять та її вміння.

– Я про це не знала, – здивувалася Руора.

– Ми ніколи про це не говорили з тобою. Мировальд знає про мій дар. І я роблю все, щоб допомогти йому вирахувати того, хто розпочав ворожнечу Темних ельфів зі Світлим народом. Саме тому вже два місяці працюю тут.

– То ви давно вже знаєте про зрадника? – скрикнула Руора, не повіривши почутому. Вона була переконана, що першою про це дізналася.

– Знаємо. Але про це рано говорити на загал. Ми маємо спочатку переконатися в тому, що нас не ведуть у пастку. Той, хто влаштував все це, прагне влади. Це той, хто хоче сам володіти Адаром. І саме тому викрав наш артефакт.

– То може настав час звернутися до Темряви? Вона ніколи не відмовить у підтримці нашому народу. Все-таки вона наша Покровителька, – припустила Руора.

– Вона дає нам сили, цього поки досить. Коли настане час покарання винних, ми покличемо сили Світла та сили Темряви, – проговорила Джоана.

– То де, по вашому припущенню, артефакт?

– На землях гномів, – тихо відповіла Джоана.

– То зрадник переховується там? – уточнила дівчина.

– Скоріш за все, що так. Але він може бути небезпечним. На додаток, він може міняти зовнішність. Є припущення, що він використовує для цього спеціальний артефакт. І варто бути обачними й дуже обережними.

–  Тож, ми направляємося до гномів? – Олексій подивився на жінку. – Це далеко звідси?

– Шлях до земель гномів лежить через гори.

– Чудово, – проговорив Олексій. Тоді, пропоную відправлятися вже зараз. Ви з нами?

– Тільки якщо ви не проти, – промовила Джоана.

– Гадаю, твоя допомога не буде зайвою. Тим більше, що ти бачиш магічні сліди, – промовила Руора.

– Мені треба пів години, і можемо вирушати.

Джоана підвелася зі столу та швидко покинула кімнату, залишивши молодь наодинці.

– Я обіцяла повернути тебе додому, – нагадала дівчина.

– Знаю, – прошепотів чоловік, обіймаючи Руору за талію та притискаючи до себе. – Я в Адарі без року тиждень, але мені здається, що за цей час прожив тут маленьке життя. Стільки подій, новин, магії… Я хочу допомогти вам. Правда. Я відчуваю, що маю це зробити, наче від цього артефакту залежить й моє власне майбутнє. Знаєш, мені здається, що мій дім зараз поруч з тобою, – Олексій торкнувся щоки дівчини, даруючи ніжну ласку. Серце в грудях моментально розігналося до шаленої швидкості. – Мене тягне до тебе.

– Мене також, – прошепотіла дівчина, обхопивши чоловіка за шию.

Олексій нахилився до Руори й обережно торкнувся її губ лагідним цілунком.