Читати книгу - "Громовиця в Порцеляновій Чашці, Olha Alder"

— У цій подорожі хмари поглинули сонце без залишку, — Лавінія припала до вікна капітанської каюти, вдивляючись у важке грозове небо, яке зливалося з темною бурливою водою моря.

— Зараз ніч, леді Фейрфекс.

Вона озирнулася, підтиснувши губи:

— Навіщо ж ви руйнуєте всю романтику грози? Я знаю, що зараз ніч, — фиркнула вона. — Просто очікую нічний дощ із блискавками.

— Тоді для корабля було б складно розійтися з іншим у вузькій протоці, — зауважив містер Ллевеллін, закидаючи ногу на ногу.

— І що тепер робити? — сплеснула руками Лавінія. — Не надавати погоді романтики?

— У нас п'ять трупів на борту і була отруєна жінка. Вам потрібна романтика? Що ж, мухи дзижчать, оточуючи нерухоме тіло. Очі молодої жінки широко розплющені, в них застигла смерть. Печать холодної руки відобразилася в розширених зі страху зіницях. Її волосся було сплутане й розкидане по підлозі. З дірки на її грудях виповзав...

— Замовкніть! — Леді Лавінія швидко підійшла до нього й закрила рота рукою. — У вас талант письменника, а не публіциста, — вона підняла брови. — Де ж правдивість, сер? У нас тут гинуть чоловіки, — прошепотіла вона.

Едвард доторкнувся до її долоні й відвів її руку від свого рота:

— Леді Фейрфекс, ви втратили до мене довіру?

Вона відвела погляд:

— Не треба драми, містере Ллевеллін, — Лавінія ковтнула. — Просто не очікувала від вас такої жвавості.

Він кивнув:

— А ви думали, що в мене зовсім немає талантів?

Лавінія заперечливо похитала головою. У каюті стало душно, і вона потягнула за комір сукні. Спогади спливли в її голові.

— Стійте! — Револьвер уперся прямо в тім’я капітана.

— Містере Ллевеллін! — Лавінія відсахнулася й упала. Біль пронизав її стегна. — Ах! — вигукнула вона.

— Леді Фейрфекс! — не опускаючи зброї на підлогу, розмахуючи дулом прямо перед її носом, Едвард незграбно намагався підняти її, схопивши за лікоть.

— А! А! Боляче-боляче! Не тягніть мене! — З очей Лавінії бризнули небажані сльози.

— Боже, киньте цей револьвер, — втомлено сказав капітан, сівши на коліна. — Він все одно не заряджений.

Лавінія шмигнула носом, намагаючись усвідомити сказане капітаном:

— Містере Ллевеллін, то це... не ваша зброя?

Він підтиснув губи й кинув револьвер на шкіряну софу, якомога далі від капітана:

— Ні, леді Фейрфекс. Поки ви обшукували стіл і сервант, я теж був зайнятий справою. За картою був пристойний тайник. Як же ви його пропустили? — його голос сочився зверхністю. Все ж, його ставлення до жінок було неоднозначним. І як би сильно Лавінія його не притягувала, було в ньому щось... відштовхувальне.

— Дякую, що повернули мій револьвер, — відкашлявшись, капітан привернув до себе увагу. — Ситуація вийшла неоднозначною, але я готовий надати вам можливість вільно пересуватися по кораблю. Знайдіть ту дівчину і допитайте її, — обережно забубонів він.

Лавінія, яка самостійно підвелася, не дозволивши містеру Едварду допомогти, обтрусила сукню і підійшла до софи. Вона зняла одну туфлю, стала ногою на диванчик і тоді помахала ніжкою з другою туфлею. Та зі стуком впала зі стопи.

— Спершу я подивлюся ваш тайник, — говорила вона, не обертаючись.

Чоловіки її не зупиняли. У тайнику було багато мотлоху: гостра складна піка для риболовлі, вицвілий портрет молодого чоловіка, промаслений папір із розмитими літерами колись любовного листа.

— Це ви? — Лавінія дістала портрет.

— Мій друг.

— Тримаєте в тайнику поруч із листом дамі серця, яку не поділили? — хмикнула вона.

Капітан мовчки кивнув.

— Добре, — Лавінія повернула карту на місце, розвернулася і подала руку містеру Ллевелліну, який стояв поруч. — Допоможіть мені спуститися вниз.

Той зі щасливим виразом обличчя, освітленим усмішкою, простягнув руку.

— Пане капітане, — Лавінія підійшла ближче. — Ваші дії щодо корабельного лікаря, що вмирав, не вважаються злочином, — Лавінія стиснула губи. — Але буде злочином, якщо ви зараз не врятуєте пасажирів корабля "Санта-Марія". Напишіть розписку про те, що ви дозволяєте нам із містером Ллевелліном вільно пересуватися по кораблю, і тоді станьте нашим спільником.

— Тоді я попрошу пана написати розписку, що він ручається за мою безпеку в порту Франції, — що ж, джентльмени вміли вести справи.

Обмінявшись короткими листами з підписами та чорнильними відбитками вказівних пальців, вони домовилися.

— Не зрадьте мене! — благально попросив капітан.

— Не підведіть корабель, — різко відповів містер Ллевеллін.

Коли двері за капітаном грюкнули з гучним стуком, порив вітру тріпав усе на кораблі, Лавінія здригнулася. Її шкірою пробігли колючі льодяні мурашки, ніби вони перепливли межу липня та опинилися в лютому.

Вона підійшла до вікна.

— У цій подорожі хмари поглинули сонце без залишку.

Відчувши дежавю, Лавінія здригнулася.

— Отже, ви втратили до мене довіру? — Містер Едвард був занадто близько, майже наступаючи на неї.

— Я б не вимовляла цих слів у такому категоричному ключі, — Лавінія відвела погляд.

— Але ви, безумовно, здивували мене своєю прудкістю.

— Мене більше вразила ваша неуважність. Ви так захоплено розглядали чужі шухлядки та скриньки, що не помітили, чим займаюся я. Це цікаво. Ви втратили чуття?

Лавінія вказала пальцем на ніс містера Едварда:

— Якщо є ніс, то й чуття повинно бути на місці. А ось ваша несподівана агресія щодо капітана насторожила мене.

— Я турбувався за вас.

— Тоді чому не опустили револьвер, перш ніж кинутися мені допомагати?

— Я боявся, що він розіб'ється, і мені не буде чим нас захищати.

— Ви імпульсивний!

— А ви екстравагантна! Ви керуєте своїм життям тільки через емоції! Ніякої логіки, ніякого раціоналізму.

— Ніякої обачності?

— Це не я сказав, — він відступив.

— Що ж, — Лавінія обійшла Едварда і сіла на софу. — Це я розплутую місцевий злочин, а не ви.