Читати книгу - "Том 9"

Світи, місяцю, з вечера цілу нічку, переплив Дунай іще й бистру річку. (2)

Переплив Дунай і чобіток не помочив,— знати козака, що до дівчини ходив. (2)

Куроньки піють, а я в дівчини сиджу, а прийду до доми,— сам себе ненавиджу. (2)

Як прийду до доми, отець-матюнка лає, от отець лає, а ще й матюнка гірше. (2)

Ой отець лає, а ще й матюнка гірше:

— Синку, не ходи на вечорниці більше. (2)

Не ходи, синку, на ті вечорниці, бо бог скарає за чужі молодиці. (2)

— Ой за що мене, матінко, біг має карати?

Я всядаю на коня, а вона просить до хати. (2)

Ой годі, мати, та й на мене лаяти, я беру воли та й йду в поле орати. (2)

Доорався козак до зеленого луга,— кидає воли й посеред поля плуга. (2)

Кидає воли й посеред поля плуга, взяла козака йа за серденько туга. (2)

— Дівчино мила, що ти мні наробила,— плужок не оре, роботонька немила. (2)

Нічого, козаче, я тобі не робила,— де ж ти походив, слідоньки позначила. (2)

Ой ото ж тобі, козаче, коханнє,

не бере ж тебе в чистім полі ораннє. (2)

Ой ото ж тобі, козаче, за зальотоньки,— ні вночі спання, ані вдень роботоньки. (2)

Слова я переписав з рукопису Михайла Косача (Леся пам’ятала тільки уривки) і за сумнівне «вечорниці» (пор. «з вечора» в 1-м вірші), а також за двоякість «матюнка» і «матінка» не одповідаю. Текст пор.: Грінченко, III, № 460 і 515. У Чубинського, V т., є, крім показаних Грінченком, паралелі під № 86 (ст. 36) і 686 (ст. 351). До перших двох строф: Чуб, V, № 19, ст. 1195; Гнатюк.

Коломийки, № 6042; до третьої — ibid., № 6151; Де Вол-лан. Угро-р. нар. песни, ст. 60. Пор.: Тр. о-ва исслед. Вольти, т. V, № 103.

Біда тії галці без лісу темного,

Як мні, молодейкій, без родойку свого.

Ой маю ж я роду — два братики зроду,

Далеко від мене, цураються мене.

— Браття мої, браття, браття-соколята, Прибудьте до мене рокового свята!

— Сестро наша, сестро, далека дорога,

Далека дорога, наша сестра вбога.

— Хоч буду я, браття, три дні заробляти,

Таки буду браття за гості приймати.

Поставлю горілки в зеленії пляшки,

То з медом, то з перцем: «Прошу щирим

серцем!»

* *

*

— Сестро наша, сестро, чого стара стала?

Чи сини женила, чи дочки давала?

— Синів не женила, дочок не давала, Найменшого сина в військо виряджала.

А вже мої ноги та знають пороги,

А вже ж мої рукй набралися муки.

Паралелі: з інтими мелодіями — Бігдай, І, № 35 і 36; без нот — Метлинський, ст. 249 і 250; Гільтебрандт, LV і CXL (з Кобринського пов.); Омельченко, ст. 14, VIII; Грінченко, № 721; Бессараба. Мат. для этногр. Херсонск. губ., № 394, 395 і 415; Гнєдич, № 449; Чуб., ст. 914, № 480, ст. 915, № 482.

Чи я не хороша, ой чи я не красна?

Тільки доганойки, що доля нещасна.

Та доле ж моя, доле, чом ти не такая,

Чом ти не такая, як доля чужая?

Обізветься доля по тім боці моря:

— Не я винна, доля, но твоя сваволя.

Що вдень загоруєш, за ніч прогайнуєш,

Що вдень заробляєш, за ніч прогуляєш.

— Ой люди й не роблять, хорошейко ходять...

(Кінця не записано)

Бувайте здорові, шляхи та дороги, ой де походили мої білі ноги...

Ой де я ходила, ходити не буду, кого я любила, любити не буду...

А вже ж не ходити ранком попід замком, а вже ж не стояти з козаком-коханком...

А вже й не ходити, куди я ходила, а вже ж не любити, кого я любила.

А вже ж не ходити в ліски по горішки, а вже ж минулися дівоцькії смішки.

Бувайте здорові, тутешнії люде!

Прошу споминати, як мене не буде. Споминайте ж мене добрими словами,— не було ж дівчини, як я, межи вами. Споминайте ж мене добрими словами...

Де ж той хлопець дівся з чорними бровами? Чи єго убито, чи в полон зайнято, що єго не видно ні в будень, ні в свято?

Чи він у шинкарки горілки напився, чи вовки заїли, чи в Дунай втопився?

Си б 1 єго убито, то б луги зов’яли,

Си б він на базарі, то б музики грали.

Си б він на базарі, то б музики грали, си б він у шинкарки, то б бряжчали шклянки. Си б вовки заїли, то б луги шуміли, а си б утопився, то б Дунай розлився... Поїхав, поїхав, ніде не видати...

На жовтім пісочку два слідочки знати.

Ой один слідочок =■ коня вороного, а другий слідочок — миленького мого.

Піду я в лісочок, зірву я листочок та піду накрию милого слідочок, щоб по тому сліду люди не ходили, щоб мого милого інші не любили.

Щоб по тім слідочку пташки не літали, щоб мого милого інші не кохали.

А я, молоденька, садочком пройдуся, садочком пройдуся, з слідочком зійдуся. Садочком пройдуся, з слідочком зійдуся, на слідочок гляну — слізьми обіллюся.

Ой ти ж, мій милий, ти ж мій чорнобривий, який твій слідочок тепер мені милий!

Поїхав, поїхав понад берегами, а я зосталася поміж ворогами.

Поїхав, поїхав, бодай на зламання!

Щоб голову зломив за моє кохання!

Налетіли гуси з далекого краю...

Пождіте, гусоньки, я вас запитаю!

Пождіте, гусоньки, я вас запитаю,— чи не з того краю, де милого маю.

Ой чи він запився, а чи закохався, що листу не пише й сам не покланявся?

— Ой він не запився і не закохався,— з великого жалю в чужий край забрався.

Пор. мелодії № 38 і 118 цього збірника. У Кольберга Wolyn, № 426; парал. текст з іншою мелодією (ритмічна схема однакова); під № 520 ті слова, що тут у віршах 3—6, вставлені