Читати книгу - "Король у Жовтому"

звернув до вулиці Сени, до сумної покинутої вулиці, з рядами зачинених віконниць і занедбаних незапалених ламп. Джек трохи нервувався і подумки шкодував, що не має із собою револьвера, проте той, хто скрадався за ним у темряві, був надто слабким від голоду, аби виявитися небезпечним. Аж раптом він накинув на Трентову шию аркана. Вони з нападником впали на заледенілий тротуар і борюкалися, допоки Трент, врешті-решт звільнившись з петлі, не схопився на ноги.

— Підводься! — крикнув він іншому.

Повільно, з неабиякою обачністю малий безпритульний виповз з канави і з ненавистю глянув на Трента.

— Чудовий вчинок для виродка твого віку, — сказав Трент. — Ще трохи — і закінчиш біля стіни для розстрілів! Віддай мені мотузку!

Хлопчак мовчки простягнув йому шворку. Трент запалив сірника і поглянув на свого нападника. То був той самий вбивця щурів, з яким він стрівся минулого дня.

— Гм, я так і думав! — пробурмотів він.

— Tiens, c’est toi[96]? — спокійно мовив безпритульник.

Від його нахабства і непереборної жебрацької зухвалості Трентові перехопили подих.

— Гей, малий злодюжко, — розізлився він. — Ти хоч знаєш, що грабіжників твого віку розстрілюють?

Малий холоднокровно поглянув на Трента:

— Тоді стріляйте.

З нього було годі. Він розвернувся і пішов геть. Діставшись будинку, навпомацки піднявся неосвітленими сходами на свій поверх і налапав у темряві двері. З його помешкання долинали голоси, розкотистий сміх Веста та гигикання Феловбі. Коли він нарешті намацав кулясту ручку і прочинив двері, його на мить засліпило світло.

— Привіт, Джеку! — гукнув Вест. — Ти просто неперевершений хазяїн: запрошуєш людей на вечерю та змушуєш їх чекати. Тут Феловбі вже виє з голоду…

— Стули писок, — відповів той. — Він напевно затримався, аби придбати індика.

— Та він когось душив, погляньте лише на його шию! — зареготав Ґеналек.

— Отже, тепер ми знаємо, яким чином ти дістаєш гроші, — додав Вест. — Слава le coup du Père François[97]!

Трент потиснув усім присутнім руки і розсміявся, побачивши бліде обличчя Сильвії.

— Я не хотів запізнитися, просто зупинився біля моста, аби поглянути на обстріл. Ти хвилювалася, Сильвіє?

— Зовсім ні, — прошепотіла вона з усмішкою, але її рука сильно стиснула його долоню.

— Усі до столу! — проголосив Феловбі.

— Та вгомоніться, — зауважив Торн, в якого ще лишились світські манери, — не ви тут хазяїн, шановний пане.

Марі Ґеналек, що до цього балакала з Колеттою, поспіхом підхопила Торна попід руку, а месьє Ґеналек узяв за руку Оділь. Трент, поважно вклонившись, простягнув руку Колетті, Вест повів Сильвію, а Феловбі в нестерпному очікуванні почимчикував за ними.

— Тричі обходимо стіл, співаючи «Марсельєзу[98]», — пояснила Сильвія, — а месьє Феловбі відбиватиме ритм.

Феловбі запропонував заспівати вже після вечері, але його протест потонув у співі:

— Громадо, в бій ставай! До лав, батьки й сини! — крокували вони кімнатою, — Рушай! Рушай! — виводили вони гучно, як тільки могли, в той час Феловбі геть не в такт стукав по столу, переконуючи себе, що таке вправляння додасть йому апетиту. Чорно-рудий Геркулес сховався під ліжком і перелякано скавчав, поки Ґеналек не витяг його звідти і не посадив на коліна Оділь.

— А тепер, — урочисто промовив Трент, коли всі всілися, — слухайте!

І зачитав меню:

М’ясний суп а-ля «Облога Парижа»

Риба

Сардини а-ля Пер-Лашез[99] (з білим вином)

Печеня (з червоним вином)

Свіжа яловичина а-ля «Вилазка»

Овочі

Консервована квасоля а-ля «Гвинтівка Шаспо[100]»;

консервований горох а-ля «Бойня»;

картопля по-ірландському

Закуски

Солонина а-ля «Тиїс[101]»;

тушкований чорнослив а-ля «Ґарібальді»

Десерт

Чорнослив з білим хлібом;

смородинове желе;

чай, кава;

люльки, сигарети.

Феловбі несамовито зааплодував, а Сильвія тим часом подала суп.

— Хіба не чудово? — видихнула Оділь.

Марі Ґеналек із захватом їла страву.

— Зовсім не схоже на конину. Хай би що там казали, конина смакує не так, як яловичина, — прошепотіла Колетта Весту. Феловбі, який розправився зі своєю порцією, потирав підборіддя, пожираючи очами супницю.

— Добавки, старий? — запитав Трент.

— Тут не стане добавки для містера Феловбі, — сказала Сильвія. — Решту супу я віднесу консьєржці. — Феловбі відразу перевів погляд на рибу.

Сардини, ще гарячі після грилю, викликали у гостей захват. Поки всі насолоджувались їжею, Сильвія спустилась униз до старої консьєржки та її чоловіка й віднесла їм трохи супу. Повернувшись, вона зайняла своє місце, розпашіла й задихана, й зі щасливою усмішкою поглянула на Трента. Той підвівся. За столом запанувала тиша.

— Як вам усім відомо, — розпочав він, — сьогодні ми зібралися, аби відзначити дев’ятнадцятий день народження моєї дружини…

Не встиг він договорити, як Феловбі, сповнений ентузіазму, підніс над головою свій келих, — до жаху його сусідок, Оділь і Колетти, — а Торн, Вест і Ґеналек устигли тричі наповнили свої келихи, поки лунали гучні оплески, викликані тостом на честь Сильвії. Тричі випили за Сильвію, а потім запропонували випити за Трента, але той запротестував:

— Ні! Наступний тост має бути за дружні республіки, Францію та Америку!

— За республіки! За республіки! — прокричали вони гуртом і спорожнили свої келихи під вигуки «Слава Франції! Слава Америці! Слава нації!» Потім Трент, усміхнувшись Вестові, запропонував тост:

— За майбутніх молодят! — І всі зрозуміли, про що мова, коли Сильвія нахилилась до Колетти й поцілувала подругу, а Трент відсалютував Вестові.

Яловичину з’їли у відносній тиші, але щойно зі стравою, рештки якої залишили для подружжя старих консьєржів, було покінчено, Трент вигукнув:

— Вип’ємо за Париж! Нехай він повстане з руїн і знищить загарбників! — і схвальний гомін на мить заглушив монотонний гуркіт прусських гармат.

Потім розкурили люльки та сигарети. Трент дослуховувався до жвавої балаканини навколо, що час від часу уривалася вибухом дівочого сміху чи вдоволеним сміхом Феловбі. Згодом він розвернувся до Веста.

— Сьогодні буде вилазка, — сказав він. — Бачив хірурга зі шпиталю перед тим, як повернутися, і він просив поговорити з товаришами. Йому знадобиться будь-яка допомога. — Потім, понизивши голос, Джек перейшов на англійську: — Особисто я планую вийти з польовим госпіталем завтра вранці. Зрозуміло, в цьому немає жодної небезпеки, але так само зрозуміло, що цю вилазку слід приховати від Сильвії.

Вест кивнув. Торн і Ґеналек, почувши це, долучились до розмови й запропонували свою допомогу, Феловбі приєднався до них.

— Добре, — швидко сказав Трент, — ані слова більше. Зустрінемось біля штабу госпіталю завтра о восьмій ранку.

Сильвія та Колетта, не розуміючи англійської, вимагали розповісти, про що вони там теревенять.

— А про що зазвичай говорять