Книги Українською Мовою » 💛 Короткий любовний роман » Мій недолугий бос, Ксенія Стрілець 📚 - Українською

Читати книгу - "Мій недолугий бос, Ксенія Стрілець"

443
0
03.04.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мій недолугий бос" автора Ксенія Стрілець. Жанр книги: 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 77
Перейти на сторінку:

– Дякую. Ти неймовірна, – щосили обіймаю Ноелію, від чого вона притворно пищить. – Навіть подумати страшно, як би я вийшла в люди в тій сукні.

– А вчора ти де була, не серед людей? – грайливо підіймає брову від здивування. – Ах, так, чоловіки ж не люди, – голосно сміється, від чого я і сама починаю сміятись.

– То інше, – згадую наші вчорашні пригоди, в променях диско кулі й штучного диму, та стає соромно.

Ні, ми ні до кого не чіплялись і до себе нікого не допускали, бо Ноелія порядна дружина, Аннет, здається, взагалі ненавидить чоловіків, а я… а що я? Я прийшла розважатись, а не ховатись по кутах з черговою помилкою.

– Ну звісно, – підморгує.

– Зараз приїде Денис Вікторович.

– О, благородний лицар приїде визволяти тебе з полону?

– Скоріше прибити, – кажу очевидні речі.

– А це ми ще побачимо, – каже якось хитро. – Чекаю на тебе внизу, – і зачиняє за собою двері.

Швидко приймаю душ, змиваю з обличчя сліди вчорашніх гулянь та одягаю сарафан, що принесла Ноелія. І нічого він не короткий, звичайна довжина всіх моїх суконь. Всі стратегічно важливі місця прикриті – от і добре. 

Попереду, поява перед господарем будинку, і тут мені стає дуже соромно за свою поведінку, а саме за те, що посеред ночі я опинилась в будинку ділового партнера, свого все ще боса, що звісно може погано відбитись на репутації останнього. Але як згадаю, що потім мені доведеться подивитись у вічі і самого Коваленка, то тут мені вже стає страшно. Я зовсім не хотіла поставити під удар бізнес Дениса Вікторовича і все ще сподіваюсь, що все обійдеться. Треба якось викручуватись, швидко поснідати, подякувати господарям за гостинність та бігти складати валізу, щоб не запізнитись на рейс. 

Стою перед дверима, збираючись з думками. Налаштовуюсь на зустріч з Костою та Коваленко. Ноелію я вже бачила і вона знає, що благородний лицар приїде виручати мене, але як згадаю, що після якогось з коктейлів, я могла обмовитись, щодо поцілунку з тим самим лицарем і його швидкою відмовою, стає удвічі соромно. Здається, моє друге ім’я таки не Халепа, а Подвійний сором.

Закриваю і відкриваю очі, фокусуючись на дверях, від чого втомленим очам стає трошки легше. Розправляю плечі, роблю глибокий вдих, чіпляю на обличчя усмішку і виходжу з кімнати. 

Будинок порожній, жодної живої душі на всі три поверхи, лише зовні чутно голоси та сміх. Коли дістаюсь тераси, дівчатка все ще плескаються у воді, а от Ноелія лежить на шезлонгу мило спілкуючись з симпатичним чорнявим чоловіком. Він нахиляється і цілує її у плече, а потім торкається губами руки, яку тримає у своїй долоні. Шкала ніжності цієї сцени зашкалює і тепер я розумію, чому Ноелія з такою ніжністю згадувала свого чоловіка. Вони, як ті підлітки крадуть один в одного поцілунки, поки діти відволіклись і не бачать.

– Бонжорно, – вітаюсь до присутніх, хоча зовсім не хотілось переривати їх, але і продовжувати стояти на порозі підглядаючи за ними, теж було не зовсім правильно.

– Бонжорно, белла, – промовляє незнайомий мені, до цієї миті, чоловік і підіймається мені на зустріч. – Ноелія багато про тебе розповідала, і я радий нарешті познайомитись з тобою, – неочікувано обіймає мене та цілує в обидві щоки по черзі. 

Чи розгублена я? Ще й як. Навіть не знаю, що могла розповісти йому про мене дружина, щоб викликати такі емоції до незнайомої людини. Та й взагалі, навіщо їм витрачати час на обговорення моєї скромної персони.

– Я Гільєрмо, – додає, коли розтискає обійми та відходить від мене на крок.

– Аделіна, – кажу своє ім'я, але у відповідь він лише посміхається.

Звісно, що мін його знає, адже про мене вже щось встигли розповісти. Теж мені зірку знайшли. Це через те, що вчора вдень замість роботи, я  розважала маленьких дівчаток, чи через те, як вночі я розважала дорослих італійських хлопчиків, своїми танцями в клубі? Не в такий спосіб я хотіла стати популярною та й навіть не думала, що такі дрібниці буде хтось обговорювати. Та вийшло, що я помилялась.

– Піду подивлюсь де там пропав Джакомо, – звертається до дружини й усміхнувшись мені наостанок, зайшов у будинок.

– Як же соромно, – закриваю рукою очі й сідаю на краєчок шезлонга, де лише нещодавно сидів її чоловік. – Що ти йому розповіла? Я трохи з сорому не згоріла. 

– Нічого такого, чого б треба було соромитись, – відповідає легко. 

– Що про мене подумає синьйор Коста після цієї ночі? – сідаю зручніше, спираюся спиною і витягую вперед ноги, по черзі розминаючи їх.

– Не забувай, що у нього є я, і я не завжди була зразковою дочкою, – сміється, розвертаючись до мене.

– Після будь-якої вечірки, я завжди поверталась додому і спала вдома або ж там де на той момент був мій дім, – все ще намагаюсь виправдатись за свою поведінку, хоча на відміну від мене Ноелію це зовсім не хвилює. – Це вперше, коли після вечірки я опинилась у незнайомому місці, – потираю очі, які все ще хочуть спати.

– Чому одразу у незнайомому? Це просто доля, – підморгує і переводить погляд на чоловіків, які виходять на терасу.

– Сподіваюсь, ми встигнемо на літак, бо інакше Денис Вікторович спопелить мене, – кажу пошепки, коли серед трійки чоловіків помічаю Коваленка з насупленими бровами та витягнутими в лінію губами. Він розлючений.

– Тут така справа, – каже трохи ніяково, звертаючись до мене. – Здається, тато мене не зовсім вірно зрозумів. Він подумав, що ви залишаєтесь на вікенд.

– Хто ми і де залишаємось? – почуваюсь розгубленою, не розуміючи до чого вона хилить.

– Тут в маєтку. На вікенд. Ти і твій бос, – на останньому слові вона згинає пальці на руках, показуючи уявні лапки й хитро посміхається.

 

Від автора:

Вітаю, мої любі! Я коротко. Заглянула в статистику прочитань цієї історії і побачила, диво дивне. Останній розділ прочитали майже 1000 читачів, але тільки 800 додали книгу до своєї бібліотеки, а на мою сторінку підписано лише 410. Роблю висновок, що у вас гарна пам’ять і що ви знаходите книгу, яку читаєте, навіть не додаючи її до бібліотеки. На жаль, я такими здібностями похвалитись не можу. 

1 ... 38 39 40 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій недолугий бос, Ксенія Стрілець», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мій недолугий бос, Ксенія Стрілець"