Читати книгу - "Облога та штурм, Лі Бардуго"

Я не поворухнулася. Мал схрестив руки на грудях .

— Гаразд, добре, я сяду. Героїчне повернення здається мені найвиснажливішим завданням, і я просто розбитий.

Хлопець підійшов до стола, налив собі склянку квасу й, задоволено зітхнувши, влаштувався у кріслі. Зробивши ковток, скривився.

— Оце гидота, — пожалівся він. — Ніколи його не любив.

— То чому б вам не замовити собі бренді, ваша високосте, — роздратовано кинула я. — Не сумніваюся, вам принесуть усе, чого заманеться.

Хлопцеве обличчя радісно засяяло:

— Маєш рацію. Гадаю, мені слід прийняти ванну з бренді. Чому б і ні.

Мал знервовано змахнув руками і попрямував до виходу з намету, щоб подивитися на табір.

— Будьмо щирими, ти не можеш сподіватися, що ми в усе це повіримо, — сказала я.

Штурмгонд помахав пальцями, демонструючи свою каблучку.

— У мене є королівська печатка.

Я пхикнула.

— Ти, напевно, вкрав її у справжнього принца Ніколаї.

— Я служив із Раєвським. Він мене знає.

— Ну, може, ти й принцове обличчя теж украв.

Він зітхнув.

— Зрозумій, єдине місце, де я міг безпечно залишатися тим, ким є, тут, у Равці. Лише найближчі члени моєї команди знали, хто я насправді: Толя, Тамара, Прівєт, кілька Етерців. А решта… ну, вони гарні хлопці, та водночас найманці й пірати.

— Тож ти обманював власний екіпаж? — поцікавилася я.

— На морі Ніколаї Ланцов вище цінується в ролі заручника, а не капітана. Складно керувати кораблем, якщо постійно переймаєшся, що посеред ночі хтось гепне тебе по голові, а потім вимагатиме викуп у твого високопоставленого батечка.

Я похитала головою.

— Все це безглуздя. Принц Ніколаї навчається десь кораблебудівництву або…

— Я навчався у фієрданського кораблебудівельника. І у зброяра-земені. І в інженера-будівельника з провінції Хан у Болгу. Трохи намагався писати вірші. Результати були… незадовільні. Нині моя увага здебільшого зосереджена на тому, щоб залишатися Штурмгондом.

Мал сперся об стовпчик намету, схрестивши руки.

— Тобто одного дня ти вирішив покинути своє розкішне життя і спробувати погратися в пірата?

— Корсара, — виправив його хлопець. — І я ні в що не грався. Знав, що більше зможу зробити для Равки, якщо стану Штурм­гондом, а не битиму байдики при дворі.

— А де ти зараз, на думку короля і королеви? — поцікавилася я.

— В Кеттердамському університеті, — відповів корсар. — Чарівна місцина. Надзвичайно піднесена. Поки ми тут базікаємо, якийсь чудово оплачуваний експедитор сидить на моїх заняттях з філософії. Отримує пристойні оцінки, відповідає за Ніколаї та п’є багато й часто, щоб не викликати підозр.

Невже це не скінчиться?

— Чому?

— Я намагався, чесно. Але спокійно сидіти мені ніколи не вдавалося. Нянька від цього мало не божеволіла. Ну тобто, няньки. Їх була ціла армія, наскільки я пам’ятаю.

Мені слід було натиснути сильніше.

— Я мала на увазі, для чого весь цей маскарад?

— Я другий у черзі на равканський престол. Мені мало не тікати довелося, щоб потрапити на військову службу. Не думаю, що батьки схвалять обраних мною піратів-земені та прорив фієрданських блокад. А от Штурмгонд їм радше до душі.

— Добре, — озвався від входу Мал. — Ти — принц. Ти — корсар. Ти — засранець. Чого тобі від нас треба?

Штурмгонд знову обережно сьорбнув квасу і здвигнув плечима.

— Вашої допомоги, — зізнався він. — Гра змінилася. Зморшка розростається. Перша армія ось-ось здійме заколот. Може, Дарклінґів переворот не вдався, але він знищив Другу армію, і Равка на межі катастрофи.

Мені здалося, наче я тону.

— Дай-но мені вгадати: і тільки ти можеш усе це виправити?

Штурмгонд нахилився вперед.

— Ти зустрічалася з моїм братом Васілієм, коли була при дворі? Його більше займають коні й наступна порція віскі, ніж власний народ. Мій батько ніколи не відчував до Равки нічого більшого за скороминущу цікавість, і подейкують, що її він теж утратив. Країна розвалюється на шматки. Хтось мусить скласти її докупи, поки ще не занадто пізно.

— Васілій — спадкоємець престолу, — зауважила я.

— Гадаю, його можна переконати поступитися місцем.

— То навіщо ти притягнув нас сюди? — з огидою запитала я. — Тому що тобі закортіло стати королем?

— Я притягнув вас сюди, тому що Аппарат практично перетворив тебе на живу Святу, і люди тебе люблять. Я притягнув тебе сюди, тому що твоя сила — ключ до порятунку Равки.

Я гупнула долонями по столу:

— Ти притягнув мене сюди, аби показатися на людях із Заклинателькою Сонця і вкрасти трон у власного брата!

Штурмгонд відкинувся на стільці.

— Я не перепрошуватиму за власні амбіції. Це не змінює того факту, що я найкраще впораюся з цим завданням.

— Аякже.