Читати книгу - "Облога та штурм, Лі Бардуго"

— Повертайся зі мною до Ос Альти.

— Навіщо? Аби ти зміг похизуватися мною, наче якоюсь виставковою коровою?

— Я знаю, що ти мені не довіряєш. У тебе немає на це причин. Однак я дотримаюся обіцянки, яку дав на борту «Волкволна». Вислухай мою пропозицію. Якщо вона тебе не зацікавить, Штурм­гондові кораблі відвезуть вас у будь-яку точку світу. Я гадаю, що ти залишишся. Гадаю, я можу дати тобі те, чого більше не запропонує ніхто.

— Було б добре, — пробурмотів Мал.

— Я можу дати тобі шанс змінити Равку, — повів далі Штурм­гонд. — Можу дати тобі шанс подарувати своєму народові надію.

— Оце й усе? — уїдливо перепитала я. — І як мені це зробити?

— Допомігши мені об’єднати Першу і Другу армії. Ставши моєю королевою.

Я й оком не встигла змигнути, як Мал відштовхнув стіл убік, нависнув над Штурмгондом, зісмикнув його зі стільця і гупнув спиною об наметовий стовпчик. Корсар скривився, але навіть не спробував дати здачі.

— Легше. Не можна заляпати форму кров’ю. Дозволь мені пояснити…

— Спробуй пояснити з моїм кулаком у роті.

Штурмгонд вигнувся і миттю вислизнув із Малових лещат. У руці в нього зблиснув витягнутий звідкись із рукава ніж.

— Відійди, Орецев. Я стримуюся заради неї, але миттю випатраю тебе, як коропа.

— Тільки спробуй, — загарчав Мал.

— Досить! — Я вистрілила яскравим променем світла, що засліпило обидвох.

Хлопці прикрили руками очі, захищаючись від сяйва, й відволіклися.

— Штурмгонде, заховай свою зброю, або випатрають тебе самого. Ма`ле, заспокойся.

Я зачекала, доки корсар запхає кудись свого ножа, а тоді повільно загасила світло.

Мал опустив руки, та кулаків не розтиснув. Обидва сторожко дивилися одне на одного. А ще кілька годин тому вони могли б стати друзями. Звичайно, Штурмгонд тоді був зовсім іншою людиною.

Він розгладив рукави своєї форми.

— Я пропоную не кохання, ти, йолопе пригнічений, а політичний союз. Якщо зупинишся на хвилинку й подумаєш, зрозумієш, що для країни це буде корисно.

Мал гавкувато розреготався:

— Хочеш сказати, це буде корисно для тебе.

— А хіба те і те не може одночасно бути правдою? Я служив у війську. Розуміюся на способах ведення війни та на зброї. Я знаю, що Перша армія мене підтримає. Може, я другий у черзі, але від народження маю право на престол.

Мал тицьнув пальцем Штурмгондові в обличчя:

— А на неї у тебе прав немає.

Скидалося на те, що корсар трохи розгубив самовладання.

— А як ти думаєш, що має статися? Невже гадаєш, наче можеш просто заволодіти наймогутнішою у світі гришею, ніби якоюсь селючкою, котру щойно дрючив у клуні. Я намагаюся вберегти країну, а не вкрасти у тебе найкращу дівчину.

— Годі вже, — тихо попросила я.

— Залишайся в палаці, — повів далі Ніколаї. — Може, станеш капітаном особистої варти? Це вже не вперше розв’яже проблему.

У Мала напнулася щелепа:

— Мене від тебе нудить.

Штурмгонд відмахнувся від нього:

— Знаю-знаю, я розбещене чудовисько. Просто поміркуй над моїми словами.

— Мені не потрібно міркувати, — крикнув Мал. — І їй теж. Не буде цього.

— Це лише називатиметься шлюбом, — не вгавав Штурмгонд. Але не зміг утриматися й кинув трекерові глузливу посмішку. — От тільки спадкоємців доведеться зробити.

Мал смикнувся вперед, а Штурмгонд потягнувся до ножа, однак я побачила, до чого йде, і стала між ними.

— Припиніть! — крикнула. — Просто припиніть це. І припиніть говорити про мене так, наче мене тут немає!

Трекер роздратовано загарчав і знову забігав наметом туди-сюди. Штурмгонд підняв перевернуте крісло і влаштувався на ньому, навмисно театрально витягаючи ноги і наливаючи собі черговий келих квасу.

Я перевела подих.

— Ваша високосте…

— Ніколаї, — виправив мене він. — Утім, всім відомо, що я також відгукуюся на «любчика» або «красунчика».

Мал рвучко розвернувся, та я зупинила його благальним поглядом.

— Ніколаї, негайно припини все це, — сказала. — Інакше я власноруч виб’ю твої королівські зуби.

Хлопець потер потемнілий синець.

— Я знаю, тобі це до снаги.

— Так і є, — впевнено погодилася я. — І я не збираюся за тебе заміж.

Мал видихнув, і плечі його злегка розслабилися. Мене непокоїло, що він думав, наче я можу погодитися на пропозицію Ніколаї, і я знала, що мої слова йому не сподобаються.

Опанувала себе і повідомила:

— Але до Ос Альти я з тобою повернуся.

Малова голова смикнулася вгору:

— Аліно…

— Мале, ми завжди обіцяли собі, що знайдемо спосіб повернутися до Равки, знайдемо спосіб допомогти. Якщо ми нічого не зробимо, можливо, більше не матимемо куди повертатися.

Трекер похитав головою, але я відвернулася до