Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Я маю на увазі серйозні стосунки.

А якщо судити зі старшого брата, то Ертрана навряд чи зацікавить проста інтрижка. У будь-якому випадку стрибати в ліжко до будь-кого найближчим часом я не збираюся — по-перше, не знаю які тут звичаї, по друге, мені зараз точно не до відносин.

Коли модистки нарешті мене відпустили, я поспішила у ванну.

Немає нічого кращого з дороги, ніж гаряча ванна з ефірними оліями.

У будинку графа їх виявилося достатньо, тому я з задоволенням насолоджувалася запахом, схожим на жасмин.

Схожим, тому що тут він був з легкою ноткою гіркуватості. Природа цього світу взагалі була дуже близька до земної, хоч дещо відрізнялася.

Взяти того ж Баса — ось точно немає у нас таких кішок. Або ялинки, на лапах яких мені довелося спати. На відміну від наших, кінчики гілок місцевих ялинок загорталися вгору, через що здавались кучерявими та дозволяли вільно на них лежати, немов у гамаку. У місцевих самок сохатого я бачила невеликі роги, а вуха лисиць більше нагадували котячі.

З роздумів мене вивів стукіт у двері.

Покоївка повідомляла, що настав час готуватися до вечері.

Поки мене розчісували, принесли сукню. Не скажу, що ах і ох, але для повсякденного носіння зійде. Хоча всі ці довгі широкі спідниці до підлоги мене трохи дратували. Треба буде вигадати, як можна виправити це становище.

Але якщо сукня була підігнана на мене, то зі взуттям вийшла затримка. Я-то набагато вища за місцевих красунь, а відповідно, й ступні у мене не як в Попелюшки. Не сорок перший, звичайно, але й мій тридцять восьмий для місцевих виявився завеликим.

З черговими охами й ахами модистки таки погодилися, що доведеться мені тупати в їдальню у своїх чоботях.

У їдальні на мене вже чекав граф.

Хоч він і посміхався мені, по його обличчю одразу було помітно, що розмова з герцогом була серйозною.

Що ж, про репутацію свого супротивника я була добре обізнана від Йогана, тому не сумніваюся, що Альберт не церемонився у своїй розмові наодинці.

Стіл був накритий на три особи. Я було вже зітхнула з полегшенням, доки не зрозуміла, що третім буде Бас.

І тут герцог встиг втрутитись.

— А графиня не приєднається до нас? — з залишковою надією запитала я, сідаючи за стіл.

— Графиня? — перепитав Ертран, але потім, зрозумівши, про що я, весело махнув рукою. — Брат, певне, забув вас попередити. Я не одружений, — і мені тут же була надіслана чергова зваблива посмішка.

Ото невдача.

Мій план остаточно звалився. Занадто часто цей красень мені посміхається.

Втім, трохи поспілкувавшись з графом, я дещо підбадьорилася. Він виявився досить веселим, милим малим, зайві знаки уваги не виявляв і поводився загалом гідно. Тому до кінця вечері я попросила його звертатися до мене просто Яна, чим викликала чималу радість і таке ж саме прохання у відповідь.

На моє запитання, чому такий гідний хлопець досі не одружений, Ертран відповів просто — не готовий розлучитися зі свободою. На що я відповіла "так тримати".

На цій милій ноті ми розпрощалися біля дверей моєї нової кімнати.

Вранці мені доставили нове плаття. Темно-бордове, до підлоги, на поділ якого я без кінця примудрялася наступати.

Як вони в цьому жахітті ходять?

Втім, це пояснює, чому місцеві пані рухаються як равлики.

Вчора, коли мені збирали, саме збирали, а не шили, сукню для вечері, я схитрила. Міряли мене на босу ногу, а на вечерю я пішла в чоботях, у яких хоч невеликий, але каблук таки був. І мої модистки це помітили. Тому сьогоднішня сукня була не точно до підлоги. Вона була навіть нижче!

Сніданок я ще пережила, в екіпаж, присланий герцогом, абияк, задерши сукню бог знає куди, влізла. А ось коли вилазила, примудрилася заплутатися та приземлитися як раз герцогу в руки.

— Ненавиджу, — прогарчала я крізь зуби.

— Мене? — посміхнувся Альберт.

— Сукню, — пояснила я, забувши, що треба злізти з чужих рук. — Ненавиджу сукні взагалі, а довгі особливо, а довгі, пишні, з купою спідниць та рюш ненавиджу окремим пунктом.

— А як же краса, жіночність, грація? — не збираючись ставити мене на землю, продовжив Альберт.

— Красу, жіночність та грацію створює жінка, а не сукня. І в штанах можна бути неперевершеною. Може, вже поставиш мене?

— А якщо знову впадеш?

— Не дочекаєшся, — підступно прошипіла я, стрибаючи на землю.

Підібравши спідницю, я без запрошення попрямувала до будинку герцога, але мимоволі загальмувала перед сходинками.

— Не дійдеш, — миттєво пролунало в мене над вухом.

— Поб'ємося об заклад?

— На що? — герцог понизив голос до шепоту. Підступного такого шепоту.

— Та на що хочеш, окрім зміни нашої домовленості.

— Тоді ти мене поцілуєш.