Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Я мало не закашлялася від несподіванки.

— Аль, тобі скільки років, що за підліткові бажання?

— Ну, якщо ти готова сперечатися на більше… — ігноруючи мій тон, продовжив герцог.

— Ой, сміх та й годі, — засміялася я. — Добре, буде тобі поцілунок. Але якщо я виграю, ти переробиш свій екіпаж так, щоб усередині можна було їздити з Басом.

— Домовилися, — посміхнувся Альберт.

Я обережно підняла поділ, гордо задерла підборіддя і поповзла східцями, неначе королева гусені.

Повільно, чинно, подекуди навіть велично.

Яб дійшла! Якби ця сволота-герцог, що з посмішкою крокував за мною по п'ятах, на останній сходинці не наступив би мені на край сукні.

Подібної підлості я не чекала та впала б знову, але він мене знову впіймав.

— Це не чесно, — прошипіла я, готова придушити його тут і зараз.

— Чому? Ми не говорили, що заважати не можна. Ну й де мій поцілунок?

— А ми не говорили, що ти його отримаєш прямо зараз, — передражнила я герцога.

Почекай, козлик не цілований, я тобі це пригадаю. І в довгу скриньку відкладати не стану.

Сходи будинку герцога Сандра

Альберт дивився на підступну посмішку Яни й розумів: хоч би як це здавалося дивним, але в нього вийшло.

Будь-яка інша жінка розплакалася б або вліпила ляпас, а ця прийняла його гру.

Жорстоку, таку, що зачіпає гордість і честь, що вимагає вміння балансувати на самому кінчику ножа, й від цього ще більш захопливу.

Сандр давно вже зрозумів, що утримати Джерело силою у нього не вийде.

Справа навіть не в тому, що він не зможе замкнути Яну в якомусь підвалі. Саме це зробити найпростіше — у нього достатньо сил, коштів та повноважень. Просто виявилося, що сила, яку дає Джерело, надто залежить від ставлення Яни до того, хто бере.

Ще першого дня він звернув увагу на її взаємини з котом та магічною наповненістю останнього.

Спочатку він припустив, що почуття Джерела відкривають сильніший потік, але потім, коли Яна, бувши п'яною, переплутала його з котом, він усе зрозумів.

Сила, отримана від простого дотику, була дуже жорсткою — вона швидко наповнювала фізично, одночасно калічачи тіло, але також швидко зникала. А сила, подарована через почуття, була м'якою — вона розширювала внутрішній резерв, ніби зливалася із сутністю того, кому була надіслана.

Той, кого полюбить ця дівчина, стане мало не богом.

Кілька днів, проведені разом з Яною, показали Альберту, наскільки вона відрізняється від інших.

Її не турбують вбрання та коштовності, їй нецікава влада та титули, навіть елементарні знаки уваги вона сприймає з усмішкою. Зате вона любить побитися, випити та припечатати міцним слівцем. Якби вона була чоловіком, вони б уже давно могли стати найліпшими друзями… Можна було припустити, що у Яни просто такий характер і він відбиває особливості її світу, однак, побачивши, як змінилася Янина поведінка при знайомстві з молодшим графом Форнскі, герцог зрозумів, в чому проблема.

Яна не сприймала його як чоловіка.

Вона не соромилася ходити перед ним голою, вона не протестувала, опинившись з ним в одному ліжку, навіть її реакція на суперечку про поцілунок говорила про те, що вона ставиться до нього як до рівностатевого.

З подібним ставленням до себе герцог ще не стикався, що підігрівало вже не просто азарт, а потребу володіти цією жінкою.

— І де ж тут та сама територія? — вибагливий голос Яни вивів Альберта з роздумів.

— Прошу, — герцог зробив жест, що запрошує, і Яна, підібравши спідниці вище, пройшла вперед.

Зал для тренувань Яна розглядала з цікавістю. Її одразу ж привабила зброя, яку вона не просто розглядала та обмацувала з усіх боків, а й дуже уважно обнюхала.

Про цю її особливості згадував граф Форнскі, але бачити подібне було неймовірно цікаво.

Вона безпомилково вибрала його улюблений клинок та, прикривши очі, як кішка щось замуркотіла собі під ніс. Альберт не стримав цікавості й постарався якомога тихіше підкрастися ближче.

— М-м-м-м, — не звертаючи уваги, шепотіла Яна. — Працю-ю-ючий. Пристрасний… Жадібний, дуже жадібний… надто нетерплячий.

Не встиг Альберт схаменутися, як Яна розгорнулася й вперла вістря в його груди. Погляд її був повністю розфокусований.

— Ти його стримуєш, контролюєш, — вона прибрала клинок від герцога та знову шумно втягла повітря. — Не мій. Твій.

Потім повернула меч на місце й знову розпочала подальше обстеження. Взявши в руки невеликий кацбальгер, знову почала муркотіти:

— Впертий. Волелюбний. Довго чекав... Потоваришуємо.

— Ти їх відчуваєш, — сказав Сандр, коли Яна нарешті повернулася.

Погляд її вже був звичайним, нормальним.

— Вони пахнуть, — Яна ледь помітно всміхнулася. — У мого законного завжди істерика починалася, якщо я при ньому брала в руки ножа, навіть для простої нарізки хліба.