Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

— Хто такий законний? — Альберт чітко відчув, як у нього в животі повертається якесь погане відчуття.

— Не має значення, — Яна спробувала посміхнутися, але виглядало це зовсім не весело. — Давно настав час забути це слово.

— І всеж.

— Аль, тепер це не має жодного значення. Де я можу переодягтися?

— Тут, — герцог широко розкинув руки. Йому не хотілося, щоб Яна уникала питання. — Чи тебе щось бентежить?

У відповідь Яна лише хмикнула. Збентежиш її, як же.

— Та не питання. Аби тебе нічого не збентежило.

І вона почала роздягатися.

Нарочито повільно розпускала шнурівку корсета та рукавів, звільняючи руки, а потім, легко скинувши важку сукню на підлогу, залишилася стояти повністю покрита знайомою памороззю покриву.

— Я готова, — оголосила Яна, недбало піднімаючи та кидаючи сукню на крісло, що стояло біля стіни. — Якщо починаю я, тобі доведеться роззутися.

А потім вона ганяла герцога як драну козу. Перекидала та перевертала, кричала, що розтяжка в нього ні до біса та треба літати як ластівка, а не падати як слон. Але й герцог у боргу не залишився.

Коли прийшла його черга, він, разпораз вибиваючи меч із рук Яни, обзивав її криворукою та зніженою дівчиною, якій тільки голку для вишивання довірити можна.

Останнє доводило Яну до сказу, сила від неї металася по залі як загнаний у пастку звір. Але Альберта чомусь не зачіпала.

Вкотре змучивши один одного, вони, захекавшись, разом повалилися на диван.

— Козел, — буркнула ображено Яна.

— Капустянка, — фиркнув у відповідь Альберт.

— Чому капустянка? — мимоволі розсміялася Яна.

— А чому цап? — запитав герцог.

Яна задумалася, що не завадило б з'ясувати особливості місцевих лайок, але не встигла цього зробити, тому що герцог різко смикнув її на себе й буквально вп'явся їй у губи.

А вона навіть не подумала чинити опір. Швидше навпаки.

Сила цього разу увійшла в Альберта, минаючи фізичну оболонку, немов вибухнувши в нього зсередини, одночасно викликаючи феєрверк абсолютно нових для нього почуттів, і, відразу злившись з фізичною пристрастю, занурила в темряву весь навколишній світ, залишивши їх з Яною наодинці.

Невідомо, скільки тривав поцілунок, але перервав його жіночий вереск.

Невисока, витончена блондинка в бузковій сукні з повними жаху очима дивилася на сцену, що відкрилася їй.

Альберт чортихнувся, згадавши, що сам з ранку послав за Авророю. Ось тільки з'явитися вона повинна була години десь на чотири пізніше.

— Твоя мадам? — спокійно запитала Яна, сидячи на колінах Альберта та з цікавістю розглядаючи білявку.

А потім Яна підвелася.

«Краще б вона цього не робила», — подумав Альберт, тому що Аврора, побачивши високу Яну, що крокувала до неї, з волоссям, по-чоловічому забраним у високий хвіст, і вкриту лише морозом, заверещала ще сильніше й кинулася з зали.

Яна лише здивовано обернулася до герцога:

— І чого сидимо? Іди, розбирайся зі своєю мамзеллю. А мені час, тренування закінчено.

Не зважаючи на чоловіка, Яна взяла свою сукню, глянула на неї з жалем і сумно видихнула.

— Довбане середньовіччя. Невже у вас досі не придумали душ після тренувань приймати. Ну от як я тепер, спітніла як кінь, додому поїду? Хоча про що це я, у земному середньовіччі народ роками міг не митися. Бррр!

— Ванна там, — трохи розсіяно промимрив Альберт, вказуючи на непримітні двері в дальньому кінці зали.

Він все ще не міг відійти від почуття сили, що вирувала в ньому.

Яна ж відкрила було рота, щоб обуритися, але, помітивши спантеличений погляд герцога, лише байдуже кинула:

— Сподіваюся, міє зобов'язання, яке взагалі було отримане обманом, виплачено.

І легкою ходою попрямувала до малопомітних дверей.

Провівши Яну до екіпажу, герцог Сандр піднявся до себе в спальню.

Займатися будь-якими справами йому після того, що сталося, зовсім не хотілося.

Проте залишитись на самоті йому не вдалося. У спальні на нього чекала Аврора.

Побачивши герцога, вона одразу кинулася до нього:

— О, мій пане, невже ви вирішили залишити мене? Невже я чимось заслужила на таке? — вона намагалася обійняти його, але Альберт миттю перехопив її руки.

— Тобі коли було сказано з'явитися?

— Мій пане, — дівчина підняла на нього великі сірі очі, — я так сумувала, що не могла чекати вказаної години. Я так мріяла швидше побачити вас, — на її віях здригнулися великі крапельки сліз. — Чим я можу заслужити на ваше прощення?

Сила, що вирувала всередині, неприємно заворушилася.

Сандр провів пальцями по ніжній щічці дівчини. Вона була вся така м'яка, податлива та абсолютно слухняна.