Читати книгу - "Час перед свiтанком, Сомерсет Вільям Моем"

- Швидко пийте каву, - сказала вона. - Це не час для прекрасних промов.

Кава чекала його на столі у чашці. Він сів і, зануривши в неї шматочок хліба, почав їсти. Жанетта дала йому маленький буклет.

- Ось документи.

Він поглянув на фотографію флегматичного на вигляд чоловіка приблизно свого віку.

- Я не можу сказати, що він дуже схожий на мене, - посміхнувся він.

- Борода має значення, але він також міг би відростити її.

- Господи Боже, я забув, що не голився з тих пір, як потрапив сюди. Як я виглядаю?

- Дивіться самі.

Жанетта подала йому дзеркало, і він побачив себе вперше з моменту прибуття на ферму. Він ахнув.

- Поспішайте, поспішайте, - сказала дружина фермера.

- Ось кусень хліба з шматочком м’яса. Цього вистачить вам до сьогоднішнього вечора .

Роджер взяв його і встав.

- Я ніколи не забуду вашу доброту до мене. Я хотів би дати вам щось за всі ваші проблеми.

- Ми не хочемо ваших грошей, - сказала Жанетта. - Те, що ми зробили для вас, ми зробили для Франції.

- Тепер ідіть вже заради Бога, - сказала друга.

Роджер поцілував їх, зачинив за собою двері і вислизнув на дорогу до свободи.

13

Сонце сяяло, і повітря пахнуло солодким ароматом ранку. Він був у піднесеному настрої. Було добре бути в дорозі, і ризик, якому він наражався, приємно хвилював його. Він йшов, відпочивав і знову йшов. Увечері він випадково зустрівся з Ноббі Кларком. Він розповів про цей інцидент з таким задоволенням, що Томмі був нетямлячим себе від веселощів:

- Я блукав весь день і подумав, що саме час знайти місце для ночівлі. Ну що ж, якраз коли стало темніти, я проходив повз невеликого двоповерхового будинку, що стояв окремо; віконниці були закриті, і він виглядав покинутим. Це був один з тих маленьких будиночків, які ви бачите по всій Франції і які відставні торговці будують як притулок на схилі років. Перед будинком був невеликий сад з розфарбованими статуетками гномів і дворфів і двома великими срібними кулями. Ви ж знаєте, такого роду речі. Типові. Гаразд, я втомився, як собака, і моя нога влаштувала мені пекло. Я не знав, як далеко знаходиться наступне село, і мені здалося дуже малоймовірним, що я знайду там ліжко, тому я подумав, що мені краще трохи побути зломщиком і переночувати в цьому порожньому будинку. Я спробував відкрити двері, але вони були замкнені, і тому я обійшов будинок на задню сторону. Там були скляні двері, але вони також були замкнені. Я озирнувся в пошуках чого-небудь, чим можна було б їх розбити. В кінці саду був дров'яний сарай, і я подумав, що зможу там що-небудь знайти. Я так і зробив, і там було саме те, що я хотів. Сокира.

Роджер зробив паузу на мить, і з посмішкою на обличчі оглянув свою крихітну аудиторію.

- Знаєте, я не вірю, що коли-небудь стану першокласним злодієм-зломщиком. Я нервував, як кішка, коли зламав замок і ввійшов у те, що, вочевидь, було їхньою вітальнею.

- Чия? - запитав Томмі.

- Людей, які там жили, тупень. Я думаю, вони втекли, коли почули, що наближаються гуни. Вона була забита меблями, і все було покрито чохлами від пилу. Не знаю чому, але в цьому було щось до біса лякаюче.

- Тримаю парі, ви не були налякані, Роджер, - сказав Томмі.

- Ви б програли свою ставку, старина. Я тремтів неначе те листя. Це найгірше з того, що може бути з законослухняним хлопцем. Це розтрушує ваші нерви до часточок, коли ви починаєте порушувати закон. Гаразд, я вийшов з дверей в коридор; там були сходи, які вели наверх, і я якраз піднімався, коли випадково глянув у дзеркало, яке висіло на стіні. Я відчув найсильніше потрясіння у своєму житті. Я побачив чоловіка, що присів навпочіпки нагорі сходів з чимось підозріло схожим на злодійську «хомку» в руці. Ну, його наміри були ясні, і вони не були тим, що ви могли б назвати дружніми. Моє серце підскочило аж до рота. Я обернувся до біса швидко, а потім побачив, що він британський солдат.

- І це був капрал?

- Він самий, - сказав Роджер.

Чоловік мало не вискочив зі своєї шкіри, коли Роджер заговорив з ним.

- Що в біса ви там робите?

- Англієць, боже мій, - пробелькотів чоловік. Він хихикнув. - Пощастило, що ви заговорили, я якраз збирався вас вдарити.

Він спустився по сходах.

- Ви не схожий на англійця.

- В цьому і полягає ідея.

- Є цигарка?

- Ось, тримайте, - сказав Роджер, простягаючи йому цигарку.

- Пройдемо сюди.

Вони повернулися до вітальні.

- Як ви сюди потрапили? - запитав Роджер.

- Мене взяли в полон. Спочатку ми були в таборі, а потім нас кудись повели, в Лілль або ще кудись, і коли ми проходили повз ліс, я побіг. Вони двічі чи тричі стріляли в мене, але не влучили. І з тих пір я весь час бігаю, ходжу ночами через свою уніформу.

- Мушу сказати, це дійсно робить вас трохи помітним.

Солдат подивився на нього з несподіваною підозрою.

- Слухайте, ви ж не офіцер, чи ні? Ви виглядаєте як бісів бродяга.

- О, все в порядку, старина. Не турбуйтеся про це. Куди це ви зібралися?

- Благословіть мене, якщо знаю. Я хочу повернутися у свій полк.

- Маєте нікчемний шанс це зробити.

- Куди ви йдете?

- В Англію. Хочете піти зі мною?

- Цілком.

- Добре. Майте на увазі, я не знаю дороги, але у мене є кишеньковий компас. Ми доберемося до узбережжя, а там побачимо.

- Я припускаю, у вас немає нічого їстівного, чи не так? Я за весь день ні шматочка не з'їв.

- Так, я дещо отримав в останньому селі, через