Читати книгу - "Час перед свiтанком, Сомерсет Вільям Моем"

Роджер дістав з кишені шмат хліба з сиром і простягнув його солдату.

- Ви можете обійтися без нього?

- Так, звісно. Все, чого я хочу, це спати. Я йшов з ранку, і я знесилений.

- Там нагорі є ліжко, - сказав солдат, жадібно беручись за їжу. - Я сам на ньому спав.

- Розбудіть мене через дві - три години, і ми відправимось. Я не думаю, що ми повинні витрачати даремно більше часу, ніж нам потрібно.

- Ви праві, сер.

- І вам не потрібно називати мене «сер». До речі, як вас звати?

- Мене звуть Кларк.

Він ледве уникнув додати «сер». Роджер посміхнувся.

- І я припускаю, вони звуть вас Ноббі?

- Так точно.

Поки Роджер розповідав їм про це, Томмі виявляв ознаки живого нетерпіння і тепер більше не міг стримуватися.

- Я кажу, Роджере, це був той компас, який я дав вам перед тим, як ви поїхали до Франції?

- Саме той, старина, і я виявив його дуже корисним.

- Я знав, що вам знадобиться. Бачите, матуся, що я мав рацію. Матуся сказала, що вона ніяк не може зрозуміти, нащо вам потрібен той компас.

Вони плелися весь залишок ночі, Роджер і його супутник, і на світанку знайшли гай подалі від дороги, який, як вони вирішили, буде хорошим місцем для проведення дня. Роджер сходив в село, яке вони помітили з першим проблиском денного світла, і повернувся з хлібом, сосисками і двома пляшками вина. За його акцентом Роджер зрозумів, що Ноббі був кокні, і тепер він дізнався, що той народився і виріс в Лондоні. Він був механіком, який у мирний час працював у гаражі на Хорсферрі Роуд, що у Вестмінстері, за вулицею Вікторії. Він здавався проворним, розумним маленьким чоловічком, який міг виявитися корисним у надзвичайній ситуації, і те, як він втік з полону, показало, що у нього є хоробрість. Єдине, що турбувало Роджера, - це уніформа. Вона збільшувала ризик того, що їх спіймають, і так чи інакше для нього потрібно було роздобути цивільний одяг. Це було не надто просто, тому що їм доводилося подорожувати вночі і в будь-якому випадку уникати навіть найменших міст, де їх могли зупинити і запитати незручні питання. Чим ближче вони будуть підходити до узбережжя, тим більшою буде небезпека.

Коли Роджер, виписавшись з госпіталю, приїхав погостювати в Грейвні, Дора сором'язливо вийшла з сімейного кола. Вона продовжувала сумлінно виконувати свою роботу, а дозвілля, яке у неї було, проводила гуляючи в парку і ввечері, відразу після вечері, піднімалася до себе в кімнату. Пані Хендерсон не могла не оцінити її такту, тому що, як би вона їм усім не подобалася, було природно, що саме в цей момент вони хотіли залишитися наодинці з Роджером, і сторонній, яким би близьким він не був, не міг не заважати. З боку Дори було розумно це зрозуміти. Вона рідко приєднувалася до них, окрім їжі, і тоді, хоча Роджер ввічливо намагався залучити її до розмови, вона, здавалося, не була схильна брати в ній участь. Вона говорила тільки тоді, коли до неї зверталися.

Пані Хендерсон була рада бачити, що Роджер прихильний до неї, і вона подбала сказати йому, як добре вони всі про неї думають.

- За винятком Джейн, - посміхнувся він.

- О, ви ж знаєте, яка Джейн. Вона думає, що вона має широкі погляди, а насправді вона найбільш обмежена і упереджена жінка, яку я коли-небудь зустрічала.

- Це звучить так, ніби ви зовсім змирилися з тим, що Джим одружиться з Дорою.

- Джейн розмовляла з вами?

- Чого ви очікували?

Пані Хендерсон на мить зробила паузу, розмірковуючи.

- Я дуже захоплююся Дорою. Я впевнена, що вона дуже мила дівчина і, звичайно, вона дивно гарненька. Гадаю, у мене теж є свої упередження, і я не стану заперечувати, що вона не та дружина, яку я сама вибрала б для Джима, але якщо вона зробить його щасливим — що ж, це головне; і немає сумнівів, що він дуже сильно в неї закоханий.

Джим прийшов у неділю. Обидва брати не зустрічалися з того дня в домі Джейн, коли Джим до загального смутку заявив, що має намір дотримуватись розпоряджень своєї совісті. Але вони були щиро прихильні один до одного, і Джим був так само тяжко занепокоєний, як і інші, коли Мей з дня на день чекала звістки про Роджера, а звісток не було. Він був надзвичайно щасливий побачити його знову. Вони, як і раніш, піддразнювали один одного.

- Ну, старина, цього разу я відірвав вас від широких акрів. Гадаю, ви рахували своїх курей, як божевільний.

- Добре, чи не так? Насправді я придбав машинку для рахування. Брудний жарт, як я називаю це, вчинити з нами трюк Еноха Ардена, коли ми всі вважали вас загубленим.

- Клята недбалість з мого боку, чи не так? Тепер вам, можливо, доведеться чекати ще сорок років на майно.

- Я знаю. І, ймовірно, воно буде заставлене до дверної рукоятки, коли я його отримаю.

- Заспокойтесь, хлопчики, - сказала пані Хендерсон. - Мені не смішно.

- Як королева Вікторія, - сказали вони в один голос.

Пані Хендерсон була рада побачити, що, незважаючи ні на що, вони такі хороші друзі. У Джима був надзвичайно гарний настрій. Роджер балакав з ним про його працю так, ніби це була найприродніша справа, що саме в той період у світовій історії він мав би бути сільськогосподарським працівником. Генерал приїхав на вихідні, однак і він взяв взірець з Роджера і був більш доброзичливим з Джимом, ніж він був з початку війни. Він навіть пішов настільки далеко, що грайливо припустив, що у того було до біса часу на полях із дівчатами, яких, як він чув, роботодавець Джима набрав останнім часом. Він фактично починав сприймати відхилення свого сина як характерну особливість, яку ви час від часу зустрічали у багатьох старих родинах. Наприклад, у Сейнт-Ертів завжди була тітка - стара діва, яка двадцять років була зачинена в психушці; і в Холлінгтонів принаймні один член сім'ї був підтвердженим п'яницею. Він так само, як і Томмі, хотів почути подробиці втечі Роджера з Франції і того вечора за вечерею змусив його знову розповісти частину того, що він уже розповів.

- Але як