Читати книгу - "Темний шлях, Анні Кос"

— Думаю, ваші зусилля марні, — голос Теріарха змусив здригнутися всіх трьох. — Я бачив такі речі раніше. За багато днів шляху звідси й дуже давно. Дозволите? — Він м'яко торкнувся долоні Йорунн, вивчаючи чорно-золотисту смужку на її шкірі. Друзі вичікувально дивилися на мандрівника. — Так, та сама робота.

— І хто був його господарем?

— Він… — Теріарх зам'явся, підбираючи слова, — не впевнений, що він був просто людиною. Скоріше, одним із тих, хто керує вогнем та темрявою.

— Маг? Справжній маг? — ахнула Йорунн.

— Так. І схоже, що ця річ не така проста, як ви думаєте, — він розвів руками.

Мандрівники стривожено перезирнулися. Повірити в таке було складно: у Великому Степу управителів стихіями не бачили вже багато поколінь — але й виключити такого було неможливо.

— І що тепер? Як мені бути? — голос Йорунн здригнувся.

— Ніяк, — похмуро мовив Ейдан. — Магів тут немає, а от світло зараз точно згасне. Ходімо назад.

На галявину поверталися мовчки, та й там не поспішали порушувати тишу. Йорунн вкрилася ковдрою і лягла спиною до багаття, так і не глянувши ні на кого.

— Ти теж відпочивай, моя зміна перша, — тихо запропонував Ейдан.

Лід не став сперечатися, загорнувся в плащ і влаштувався поряд із сестрою. Теріарх непомітно витяг з торбинки пару червоних гілочок і підклав їх у вогонь. Над галявиною поплив ледь вловний терпкий аромат, і незабаром вся трійця, включаючи Ейдана, мирно заснула.

Мандрівник акуратно обійшов хлопців, опустився навколішки біля Йорунн і завмер, уважно вивчаючи її обличчя. Дівчина здригнулася і спохмурніла, губи її скривилися, ніби в дрімоту пробралися лячні видіння. Теріарх обережно поклав руку їй на чоло:

— Спи. Рано турбуватися.

Йорунн ледь помітно зітхнула і розслабилася, а чужинець повернувся на своє місце і в задумі дивився на вогонь.

Світанок прийшов вогкий і туманний, він заліз під одяг і розбудив усіх одночасно. Збиралися нашвидкуруч, навіть багаття не склали. Ейдан, збентежений тим, що заснув на посту, сідлав коней, Йорунн нетерпляче переступала із ноги на ногу. Коли вершники були готові вирушати, збирач легенд підійшов до неї:

— Ти маєш знати, юна діво, що ніщо не відбувається без причини. Можливо, випадковість привела тебе до цього місця, а може, дорога долі. Ніколи не здавайся, вір, що настане новий ранок, хоч би яким був твій вечір.

— Прощавай, Теріархе з Дуни, — тихо відповіла та. — Дякую за пісні.

— Приїжджай до Вітахольма, у палаці конунга тобі будуть раді, — додав Лід.

— Дякую, але навряд чи нам судилося ще раз зустрітися.

Вершники помчали, розчиняючись у ранковому сутінку. Теріарх мовчки дивився вслід трійці з тіні на самому краю яру. Незабаром туман почав рідшати, потім засвітився, вбираючи промені вранішнього сонця.

— От і все. Шлях був довгим, але тепер я вільний.

Теріарх із Дуни посміхнувся світлу, потім фігура його стала напівпрозорою, затяглася чорним серпанком — і розвіялася. На галявині не залишилося ані речей, ані дивного музичного інструменту, ані казанка для чаю. Мандрівник зник, ніби й не існував взагалі.

========

Вітаю, любі читачі!

Книга готова і викладається в досить високому темпі. Буду рада, якщо підпишетеся на мою авторську сторінку та поставите зірочку історії про Йорунн.

Ваш автор. 

========