Книги Українською Мовою » 💛 Поезія » Спiви, Степан Васильович Руданський 📚 - Українською

Читати книгу - "Спiви, Степан Васильович Руданський"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Спiви" автора Степан Васильович Руданський. Жанр книги: 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5
Перейти на сторінку:
підсту­пає

Та п'ятде­сят і п'ять ти­сяч

Війська вик­ли­кає.

І вик­ли­кав со­рок ти­сяч

Ще й вісім мос­ковських,

А чо­ти­ри ук­раїнських,

А три за­по­розьких.

І вик­ли­кав усе військо

І всіх ота­манів

І пішов собі у сте­пи,

Б'ючи в ба­ра­ба­ни.

Недалеко Пе­ре­ко­пу

Мініх спо­чи­ває,

Він до се­бе Ле­он­то­го

Тихо зак­ли­кає.

Дає йо­му де­сять ти­сяч

Жовнірів мос­ковських

Ще й до то­го три ти­сячі

Хлопців за­по­розьких.

І шле йо­го буд­жаківських

Татар роз­би­ва­ти,

І шле йо­го по­ло­не­них

Руських відби­ва­ти.

І Ле­онтій де­сять ти­сяч

Взяв собі мос­ковських,

Ще й до то­го три ти­сячі

Хлопців за­по­розьких.

Та й і пішов буд­жаківських

Татар роз­би­ва­ти,

Та й і пішов по­ло­не­них

Руських відби­ва­ти.

І мос­калі буд­жаківських

Татар пе­ре­би­ли,

А ко­за­ки по­ло­не­них

До двох­сот відби­ли.

А тим ча­сом при­був Мініх

Аж до Пе­ре­ко­па,

Перескочив рів гли­бо­кий

У чо­ти­ри хло­па,

І пігнав­ся се­ред Кри­му,

І став кримців би­ти,

Срібло, зло­то за­би­ра­ти

І се­ла па­ли­ти.

І по­па­лив вражі се­ла,

Назад по­вер­тає,

Аж до нього пан Га­лецький

Стиха про­мов­ляє:

"Пусти ме­не, ота­ма­не,

на час по­гу­ля­ти,

пус­ти ме­не з ко­за­ка­ми

кримців по­шу­ка­ти".

І пус­кає йо­го Мініх

В ли­хую го­ди­ну,

І при­хо­дить пан Га­лецький

На Чор­ну До­ли­ну,

І ви­дить він, що тьма-тьму­ща

В до­лині та­тарів,

І не втерпів пан Га­лецький,

На сон­них уда­рив.

І спу­жа­ли­ся та­та­ри,

Стали утіка­ти,

Тоді ста­ли їх ко­за­ки

Кіньми до­га­ня­ти.

Тоді ста­ли їх ко­за­ки

Кіньми до­га­ня­ти

Та крівлею та­тарською

Шаблі об­ми­ва­ти.

І вер­ну­ли­ся ко­за­ки,

Сіли, спо­чи­ва­ють,

А тим ча­сом і та­та­ри

Очі про­ди­ра­ють.

А тим ча­сом і та­та­ри

Очі про­ди­ра­ють

І ко­заків ма­лу жме­ню

Кругом обс­ту­па­ють.

Обступають, обс­ту­па­ють,

Далі прис­ту­пи­лись.

І спішив­ся пан Га­лецький,

Козаки спіши­лись,

І до­бу­ли десь у собі

Смертельної си­ли,

І в та­тарів свої шаблі

Раптом за­то­пи­ли.

І по­ча­лась різа­ни­на

В неділеньку зран­ня,

І різа­лись по до­лині

З ран­ня до смер­кан­ня.

І, як сіно під ко­сою,

Татари ва­ли­лись,

І з та­тарів на ополі

Вали по­ро­би­лись.

Аж під вечір і та­та­ри

Із ко­ней зліза­ють,

На по­том­ле­них ко­заків

Ще раз на­па­да­ють.

Тоді жи­во пан Га­лецький

Сина зак­ли­кає,

Ще живіше обіймає,

К сер­цю при­гор­тає:

"Тікай, - ка­же, - ми­лий Пет­ре,

Тікай, ми­лий си­ну,

А я, си­ну, - обіймає, -

А я тут за­ги­ну…"

І ки­нув­ся між та­тарів,

Та вже не вер­тав­ся,

Тілько сла­ви з ко­за­ка­ми

Вічної наб­рав­ся.

І до­чув­ся за них Мініх,

Казав по­хо­ва­ти,

А сам пішов на Вкраїну

Зиму зи­му­ва­ти.

На третій рік під Очаків

Мініх підсту­пає,

Він сімде­сят ти­сяч війська

За со­бою має.

Він шістде­сят ти­сяч має

Жовнірів мос­ковських,

Вісім ти­сяч ук­раїнських,

А дві за­по­розьких.

Він сімде­сят ти­сяч має,

Стоїть, роз­ва­жає.

Далі військо своє сильне

На три розділяє.

І на сте­пи по­си­лає

Жовнірів мос­ковських,

На бай­да­ки по­си­лає

Хлопців за­по­розьких;

А ко­за­кам ук­раїнським

Каже скрізь літа­ти

Та в Очаків на підмо­гу

Турків не пус­ка­ти.

І жовніри мос­ковськії

Турків по­би­ва­ли,

А ко­за­ки ук­раїнські

Турків не пус­ка­ли.

А ко­за­ки ук­раїнські

Турків не пус­ка­ли,

А ко­за­ки за­по­розькі

Турків об­ди­ра­ли.

І наб­ра­ли срібла-зло­та,

Набралися сла­ви

І знов собі зи­му­ва­ти

Пішли до Пол­та­ви.

На чет­вер­тий рік та­та­ри

Самі по­чи­на­ють,

Сорок ти­сяч на вкраїнську

Межу наліта­ють.

Сорок ти­сяч на вкраїнську

Межу наліта­ють,

Палять се­ла на гра­ниці

Й на­зад по­вер­та­ють.

Тоді Ласій де­сять ти­сяч

Козаків зби­рає,

Ще й до то­го трид­цять ти­сяч

Москви за­би­рає;

Пробігає по су­хо­му

Азовськеє мо­ре

І вга­няється до Кри­му

На вра­жеє го­ре.

І ввігнав­ся все­ре­ди­ну…

Козаки дріма­ють,

Аж тут рап­том двад­цять ти­сяч

На них на­па­дать.

І збу­ди­ли­ся ко­за­ки,

Шаблями мах­ну­ли

І та­тарів, як по­ло­ву,

Назад відгор­ну­ли.

Знов прис­ко­чи­ли та­та­ри,

Знову ста­ли би­тись,

Знову ста­ли, як со­ло­ма,

Навкруги ва­ли­тись.

Далі ба­чать, що не жар­ти,

Кинули ко­заків

І по­ро­хом по­летіли

До гір та бай­раків.

А тим ча­сом на Вкраїну

Мініх при­бу­ває

Та й і собі де­сять ти­сяч

Козаків зби­рає.

Та й і собі де­сять ти­сяч

Козаків зби­рає,

Ще й до то­го со­рок ти­сяч

Москви за­би­рає

Та й за Дніпер уже хо­че

Військо пе­рег­на­ти,

Та й у тур­ка хоч Бен­де­ри,

Хоч Хо­тин узя­ти.

Але тілько що Ко­ди­му

Мініх пе­рес­ко­чив,

Як на йо­го ук­раїнців

Турок і нас­ко­чив.

А не вспіли ук­раїнці

Від тур­ка відби­тись,

Як та­та­ри роз­по­ча­ли

Із Мініхом би­тись.

Він та­тарів роз­би­ває,

К Дністру підсту­пає,

Аж там йо­го білго­родський

Паша виг­ля­дає.

І по­ча­лись малі бійки.

Але годі, брат­тя!

Коли джу­ма по­ка­за­лась,

Треба утіка­ти.

І по­ки­нув Мініх турків,

І па­шу по­ки­нув,

А сам зи­му зи­му­ва­ти

Пішов на Вкраїну.

На п'ятий рік по­ка­зав­ся

Паша з Білго­ро­ду

Та й у на­ших ук­раїнців

Випитував бро­ду.

Але наші ук­раїнці

Зараз по­ка­за­ли:

Кілька ти­сяч по­ло­жи­ли,

Решту розігна­ли.

Незабаром і сам Мініх

Потряс го­ло­вою,

Він шістде­сят ти­сяч війська

Повів за со­бою.

Він шістде­сят ти­сяч війська

Повів з Мос­ков­щи­ни,

Ще й до то­го кілька ти­сяч

Повів з Ук­раїни.

Повів військо за Ва­сильків,

За Буг пе­ре­во­дить,

Незабаром і ту­рецький

Дністер пе­ре­хо­дить.

І на турків по­пе­ре­ду

Козаків пус­кає,

А сам собі з мос­ка­ля­ми

Ззаду

1 2 3 4 5
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спiви, Степан Васильович Руданський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спiви, Степан Васильович Руданський"