Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"

сповнених очікування російських запасів. Але тут крився ризик надмірного завзяття. Путін бачив чимало російських бізнесменів, чиї голови пішли обертом від неймовірних фінансових можливостей нафти й газу і яким закортіло запросити для розроблення російських родовищ американські й британські нафтові компанії. Він хвилювався, що такі люди можуть випадково розбазарити усе добро. Однак стосовно Ваґіта Алєкпьорова Путін не хвилювався: той належав до перших лав нафтовиків радянських нафтових родовищ в Азербайджані, розробок у Західному Сибіру і був наймолодшим в історії радянським міністром енергетики, коли те міністерство контролювало видобуток більшої кількості барелів сирої нафти щодня, ніж будь-яка країна світу, одноосібно забезпечуючи щоденні енергетичні потреби СРСР, фінансуючи радянський уряд і правлячу комуністичну партію, і постачаючи як енергію, так і необхідну готівку радянським союзникам і друзям в усьому світі.

До 2003 року Радянський Союз уже розпався, але Алєкпьоров не втратив відчуття місії з часів колишньої наддержави. Він лишався відданим патріотом. У його московському офісі почесне місце відводилося російському гербу, а єдиним фото на охайному титаново-скляному робочому столі був чорно-білий знімок Путіна. Він жив повсякчас за наказами Російської Федерації і з Путіним у серці. Наприклад, вихід на роздрібний ринок пального США, ймовірно, був для «Лукойла» фінансово збитковою пропозицією, але Алєкпьоров розумів, що його обов’язки як генерального директора найбільшої нафтової компанії країни полягали не в тому, щоб просто управляти активами. Він розумів геополітичну й символічну важливість цього виходу на американський ринок, а також усвідомлював необхідність підтримати цілі російського президента. «Неможливо розмежувати інтереси країни й компанії, яка працює на її території, — сказав Алєкпьоров американському репортеру Пітеру Маассу, який готував нарис про нафтового барона для «Нью-Йорк таймс мегезін». — Наші інтереси збігаються. Що добре для Росії, то добре й для компанії».

Усього за годину до прибуття на заправку Алєкпьоров був на Нью-Йоркській фондовій біржі і чув, як Путін виводив свою пісню про російські досягнення перед жменькою американських корпоративних світил. «У першій половині цього року, порівняно з аналогічним періодом минулого, ВВП зріс на 7%, промислове виробництво — на 6,9%, а інвестиції — майже на 12%», — сказав Путін присутнім. Він хвалився, що економічне зростання Росії з року в рік перевищує середні світові показники. «Варто відзначити, що досягнуті результати зумовлюються не лише сприятливою внутрішньоекономічною ситуацією, а й зростаючою підприємницькою та інвестиційною активністю. Ці цифри можна пояснити структурними реформами, які тривають у Росії, і загальним покращенням бізнес-клімату в країні». Після чого Путін ще раз повторив нещодавно озвучені наміри в найближче десятиліття подвоїти ВВП Росії.

«Я певен, що кадровий, науково-технічний і багатий природний потенціал країни у поєднанні з новою економічною і громадянською свободою мають дати нам бажаний результат, — зазначив Путін. — Я певен, що ми також маємо всі підстави чекати прориву в російсько-американському діловому партнерстві».

Наріжним каменем у розбудові цього міжнародного партнерства мали стати нафта й газ. Тобто російський «Лукойл»-плацдарм у забутому Богом і людьми закутку Манхеттена був не просто собі бензозаправкою. Він був чимось навіть значно більшим, ніж заправкою з магазинчиком «Квік фармс». Інколи спільне кавування з глазурованими пончиками («Він об’їдав глазур», — розповів репортерам про Путіна Шумер) може віщувати щось значно вагоміше. Чи були ці теревені за кавою часом і місцем, під час яких холодна війна почне своє остаточне вдоволене танення?

Президент Путін у 2003 році був тут, на бензозаправці, щоб переконати Нью-Йорк і всіх американців, що Росія спроможна принести стабільність і надійність у часи, коли Америка їх так потребуватиме чи принаймні буде прагнути. Від повалення американськими військовими режиму Саддама Хусейна в Іраку минуло всього кілька місяців, й американці знову починали призвичаюватися до небезпеки бути занадто залежними від Близького Сходу — панівної ОПЕК, яка постачала приблизно половину американської сирої нафти і, здається, мала можливість контролювати ціни, як їй того заманеться. Американські споживачі наприкінці серпня безпорадно спостерігали, як ціни на бензин на бензоколонках злітають до небес з небаченою за останні п’ятдесят років швидкістю. Лос-Анджелес проковтнув стрибок на 30%, у Фініксі підняття сягнуло 40%. Уперше галон обійшовся американським споживачам у більш як 2 долари.

Свою роль зіграли й інші фактори, але деякі американці сприйняли цей ціновий стрибок як змову ОПЕК, тобто розплату за те, що американський чобіт пройшовся землею незалежних держав Близького Сходу. Зроблена всього за кілька днів до прибуття Путіна в «квікфармівську» забігайлівку з пончиками заява про те, що ОПЕК скоротить видобуток приблизно на мільйон барелів щодня, здавалася підтвердженням цього страху. Поза сумнівом, ціни на бензин в Америці зростатимуть, принаймні допоки ОПЕК триматиме американське суспільство на короткому повідку. Дякувати Богові, є Росія. Дякувати Богові, є уже розвідані запаси нафти в Західному Сибіру, не кажучи про безмежні невикористовувані поклади арктичного шельфу Росії. «Лукойл» мав п’ять готових до арктичних умов нафтових танкерів-криголамів — інвестиції склали приблизно 200 мільйонів доларів. І Владімір Путін заявив про свою готовність забезпечити Америці нові, неблизькосхідні надходження нафти, почасти в обмін на невеличку допомогу з модернізацією, якої так потребує російська нафтова галузь.

Уже виношувався план, розроблений великими впливовими особами від енергетики з адміністрацій Буша і Путіна. Американські компанії допоможуть з фінансуванням нового нафтопроводу із Західного Сибіру в російське портове місто Мурманськ, а також нових розміщених там нафторезервуарів і вдосконаленої глибоководної інфраструктури, достатньої для маневрування великих танкерів. Російські військові передадуть деякі зі своїх підводних причалів для розміщення великих кораблів, і російські нафтові компанії завантажуватимуть ці танкери для відправки прямісінько на американський ринок. На думку Путіна, Росія спроможеться забезпечувати 10% від усього американського імпорту нафти, допоки Джордж Буш добуде свій другий термін на посаді. Можливо, й більше. Йшлося також про зведення нового спеціального об’єкта для постачання в Америку зрідженого газу. «Не лише нафта, — сказав під час ознайомчого візиту до Мурманська заступник міністра енергетики адміністрації Буша, — природний газ також стане важливим чинником наших енергетичних зв’язків». За два дні до прибуття Путіна в Нью-Йорк, на Другому щорічному Американсько-Російському енергетичному саміті в Санкт-Петербурзі міністр енергетики США Спенсер Абрахам заявив, що тепер Сполучені Штати готові «допомагати Росії, оскільки її роль у світовій енергетиці зростає».

Навіть скептичні російські експерти в Америці перейнялися новими можливостями. Американський дослідник сучасної Росії, майбутній посол США в Москві Майкл Макфол, щойно почав придивлятися до нового російського президента, але вже застеріг про ризик перетворення Путіна на автократа, який за вітриною демократичних інституцій монополізує контроль над урядом та економікою. Утім, усупереч довготерміновим застереженням, упродовж того тижневого перебування Путіна у Нью-Йорку Макфол вселяв оптимізм. Він заявив членам