Читати книгу - "Кароока, Mary Uanni"

— Мам, у нас скоро гра. Ти прийдеш?

— Коли? — я нахилилася трохи вперед, намагаючись запам’ятати дату.

— 10 травня, — сказала вона, мружачи очі, як завжди, коли напружено згадувала щось важливе.

— Це через три дні?

— Так, це субота.

Я затримала погляд на її очах, і хоча в голові швидко рахувала, як усе встигнути, одразу сказала:

— Я постараюсь, Роня.

Вона сяяла, як маленьке сонце, й раптом схилилася до мене, швидко чмокнувши в щоку.

— Дякую, мамо!

Я ще дивилася на її посмішку, коли телефон на столі завібрував. Миттєво відкривши пошту, я прочитала кілька рядків і застигла. У грудях шалено калатало серце, а на обличчі повільно розпливалася радість.

— Мам, що сталося? — запитала Роня, нахиляючись через стіл, аби зазирнути в екран.

— Мене прийняли на роботу! — вигукнула я, підскочивши з місця.

Роня зірвалася на ноги й почала стрибати, підхоплюючи мої руки.

— Ура! Мам, ти найкраща!

Ми стрибали, сміялися й плескали одна одній п’ять, мов діти, які виграли лотерею. Це відчуття радості було настільки потужним, що я майже забула про всі труднощі останніх місяців.

Раптом із сусідньої квартири почувся голос Лії:

— Тебе прийняли?

Я сміялася так голосно, що навіть не здивувалася, як вона могла почути. Стіни між нами дійсно були тонкими, майже картонними.

— Так! — крикнула я, підбігаючи до стіни й притулившись до неї. — А тебе?

— І мене прийняли! — відповіла вона, і в її голосі було стільки радості, що я відчула, як ми разом переживаємо цей момент.

Роня знову обійняла мене, її очі сяяли від щастя, а голос був сповнений гордості:

— Тепер у нас все буде добре, правда, мамо?

Я притиснула її до себе, хоча в грудях трохи стислося.

— Так, доню. Ми справимося.

Того вечора, сидячи вдома, ми вирішили трохи відпочити. Але Роня ніяк не могла відірвати очей від моєї нової зачіски.

— Мамо, а можна я теж пофарбую волосся? — запитала вона несподівано, схиливши голову набік.

Я підняла брови, намагаючись не видати, наскільки здивована.

— Добре, але тільки не дуже, — нарешті сказала я, усміхаючись. — Нехай це буде твоїм першим експериментом.

Її радість не знала меж. Вона підстрибнула з дивана, почала стрибати навколо мене й вже будувала плани, який колір обрати.

— Мам, ти така класна! Ми з тобою тепер будемо командою крутих дівчат!

Ми сміялися, сиділи поруч і будували плани. У той момент я зрозуміла, що, хоч як складно нам було раніше, зараз починалося щось нове. І це «нове» було наповнене надією, радістю й нашою взаємною підтримкою.