Читати книгу - "Помилково заручені, Тіна Волф"

— Я залагоджу це. І більше не з’являйся у мене на роботі. 

— Гаразд, — погодився він, розвернувшись до виходу. Але, вже взявшись за ручку дверей, озирнувся. — Хоча… якщо треба буде ще більше переконати твого боса, просто скажи. Я можу зіграти роль ідеального нареченого. 

Аліна мало не кинула в нього своєю папкою. Коли він нарешті зник, вона втомлено притулилася до стіни. 

Це був жахливий день. І найгірше — відчуття, що він тільки починався.

Аліна сиділа за своїм робочим столом, втупившись у монітор, але не бачила жодного рядка на екрані. Її думки були зайняті одним: як виплутатися з цього абсурду, не втративши обличчя. 

Колеги нишком поглядали на неї, перешіптуючись. Вона чітко чула уривки фраз: 

— Не думала, що вона зустрічається з кимось… 

— І наречений у неї такий… нестандартний. 

— А коли весілля? 

Аліна глибоко вдихнула. Спокій. Все можна виправити. 

Але не минуло й десяти хвилин, як до її столу підійшла Ірина з бухгалтерії. 

— Аліночко, — почала вона, сяючи від цікавості. — Ну, ти даєш! Чому ж раніше не розповідала? 

— Бо… це сталося раптово, — сухо відповіла Аліна, не відриваючи погляду від екрану. 

— Ой, це ж так романтично! А коли знайомитимеш нас ближче з нареченим? 

Аліна стиснула губи. 

— Ем… ще не знаю. 

— Ну-ну, не ховай його від нас, — підморгнула Ірина і пішла, шепочучи щось колезі. 

Аліна поправила локон, який чомусь висмикнувся з  її ідеальної зачіски і тирчав назовні. Це був кошмар. Її ідеальний робочий світ тріщав по швах. Та головне — вона ще не поговорила з босом. 

О 14:00 Аліна постукала у двері кабінету керівника. 

— Заходь, — почулося зсередини. 

Вона увійшла і сіла навпроти. 

— Олександре Петровичу, є одна річ, яку я хотіла б уточнити… 

— Аліно, — перебив її бос, усміхаючись. — Я хотів би ще раз привітати тебе. Дуже радий, що ти нарешті знайшла баланс між роботою і особистим життям. 

— Ем… дякую, але… 

— І ще. Я вирішив, що ми маємо відсвяткувати цю подію. 

— Що? 

— Корпоратив! Ми й так збиралися організувати вечірку для команди. І це чудова нагода. Запроси Михайла, нехай приходить. 

Аліна відчула, як під нею захитався ґрунт. 

— Але… 

— Це не обговорюється! — підморгнув бос. — Чекаємо вас обох у п’ятницю ввечері. 

Коли Аліна повернулася до свого столу, її голова йшла обертом. 

Все стало ще гірше. Тепер вона не просто «заручена», а ще й має привести Михайла на корпоратив. 

Вона взяла телефон, набрала його номер і, як тільки він підняв слухавку, випалила: 

— Це все твоя провина! 

— Ну, привіт і тобі, сонечко, — спокійно відповів він. 

— Не називай мене так! 

— Що трапилося? 

— Мій бос вирішив влаштувати корпоратив. І запросив тебе. 

— О, круто! Я люблю вечірки. 

Аліна притиснула пальці до скронь. 

— Ти не розумієш! Якщо ти туди прийдеш, всі ще більше повірять у цю дурню! 

— Ну, а якщо не прийду, почнуть підозрювати щось. Вибір очевидний, — безтурботно відповів він. 

— Мені треба було просто сказати правду! 

— Можливо, але ти ж цього не зробила. 

Вона стиснула зуби. 

— Бо ти з’явився на моїй роботі і влаштував спектакль! 

— Ага. І тепер мені доведеться грати далі. 

— Михайле! 

— Гаразд, — він засміявся. — Я прийду. Але тільки якщо ти пообіцяєш мені одну річ. 

Аліна звузила очі. 

— Що ще? 

— Танцювати зі мною. 

— Ні. 

— Це не обговорюється. 

— Я не танцюю. 

— А ти спробуй. 

Вона важко зітхнула. 

— Я тебе ненавиджу. 

— Я знаю, — весело відповів він. 

Аліна вимкнула телефон. 

Вона знала одне — цей корпоратив стане найгіршим у її житті.