Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Цар Соловей, Руданський 📚 - Українською

Читати книгу - "Цар Соловей, Руданський"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Цар Соловей" автора Руданський. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 11
Перейти на сторінку:
долоні,

Ті цар помагає,


А мізинець помаленьку


Руку протягає.




Хвать за кримку! Да на себе!


Давай утікати!


Сенаторам через плечі,


Людям через п'яти!




«Ловіть його, бісурмана!» -


Усі закричали.


А він уже за порогом,


Поминай як звали!




«Ну, пустили того біса,


Хоть тих не пускайте!


Не пускайте бісурманів,


Зараз порубайте!»




І царевичів безсильних


На шматки зрубали,


І собі нагай ремінний


І казан узяли.




А мізинець-невидимець


З страху чи із горя


Десь погнався через степи


До самого моря.





V





На полудень від заходу


Пишна, як дівчина,


Розвинулась і дрімає


Сонная долина.




У головах терен в'ється,


Шию обвиває


І квітками й ягідками


Голову вбирає.




Від восходу, як покрівля,


Відкотилось море,


Від заходу при долині


Стоять сиві гори.




Стоять гори при долині,


Ніби батько й мати.


І вартують, доки буде


їх дитина спати.




І вартують з-перед віку


І думу гадають,


Та на сонную дитину


Сльози проливають.




І на ноги спаде слізка -


І, як невидимка,


Закриває її чари


Встидливая димка.




І та димка зеленіє,


Вабить і лякає,


Вбитому життя дарує


І сама вбиває.




І на стан сльоза упаде -


Кругом обіллється,


Опереже стан тоненький,


В вузлик завинеться.




Завинеться і дівочі


Чари замикає,


І два кінці, як дві бинди,


В море опускає.




І на груди сльоза впаде,


І до серця ллється,


Доки в серці у гарячім


З вогнем не зійдеться.




І лиш тілько ізійдеться,


Парою злітає


Гу сонної долини


Груди підіймає.




Підіймає повні груди,


Груди пробиває


І гарячою водою


На світ випливає.




Плачуть гори, течуть сльози


Віки, не годину.


Но ті сльози не збуджають


Сонную долину.




Плачуть гори з-перед віку


І не перестануть,


Тілько й легше горам стане,


Як на море глянуть.




Море тихе, море ясне,


Як дитя, дрімає,


А за морем свята церква


І хрест святий сяє.





VI





В сій долині межи морем,


Терном і горами


Жив собі пастух-царевич


З своїми стадами.




Живе собі, як пташина


На святії волі,


Коло него стада бродять


На шовковім полі.




А він собі під оріхом


Лежить на травиці,


І в травиці червоніють


Спілі полуниці.




А навколо на деревах


Фіги і мигдали.


Померанці і цитрини


Гілля повтинали.




Там спадають спілі сливи,


Жовтії морелі,


А там тілько доспівають


Ріжки і дактелі.




На відклонах спілі дині


Й кавуни пестріють,


І над ними винограду


Китяхи синіють.




І в долині над зіллями


То метелик грає,


То жебонить бідна пчілка,


В квітку заглядає.




А в повітрі над садами


Грають божі птиці,


І над ними, як склепіння,


Небо без границі.




А по небу плине сонце,


Тає на долину


І, як ненька, огріває


Рідную дитину.




Опочине ясне сонце -


Місяць випливає.


Безграничнеє склепіння


Зіроньками сяє.




І весело зорі грають,


Мигтять і міняться


То погаснуть, потемніють,


То знов загоряться.




Тілько місяць, місяць думний,


Знать, своє гадає:


Мірним ступнем поміж зорі


К заходу ступає.




Хіба тілько, як проходить


В небі середину,


Стане, думний, і погляне


В сонную долину.




А в долині туман бродить,


Убрус випрядає


І на сонную долину


Стиха накидає.





VII





І як в небо сходить сонце


І як з неба сходить -


Стає пастух на долинім


І думу виводить.




І стихає все навколо -


Від орла до пчілки,


Все живеє й неживее


Слухає сопілки.




І та дума, його дума,


Ніби з неба ллється,


І широко, і далеко


За межу несеться.




Раз виходить піп із церкви,


Кондаки співає,


Коли чує, аж за морем


Якась дудка грає.




«Га! - подумав.- Певно, люди


Зайняли долину.


Піду-но я що випрошу,


Хоть на сорочину»,




І зібрався піп убогий,


Пішов понад море


І приходить на долину,


Під високі гори.




Аж навстрічу йде царевич,


З попом привітався.


«Чи здалека ви, панотче?» -


Батюшку спитався.




«Я з-за моря,- піп говорить,-


Я з-за моря, сину,


І бідую Христа ради,


Мало що не згину.




Я вдівець, не маю жінки


І дітей не маю


І за церкву лиш їдную


Та за душі дбаю».




«Будьте ласкаві, панотче,


В мене відпічніте,


Не цурайтесь мого хліба,


Сядьте, закусіте».




Простелив піп свою рясу,


На траві сідає;


Пастух ходить коло него,


Щиро угощає.




І наївся піп убогий


І хрест святий творить,


І дякує співакові,


Дякує й говорить:




«О, спасибі! Добре, сину,


Ти людей приймаєш,


Тілько шкода, що до того


Вина не тримаєш.




Знаєш, сину, вино добре,


Письмо святе каже,


Веселить смиренне серце,


Маслом душу маже».





VIII





«Вибачайте мні, панотче,


Я ще не розжився,


Ще і року не уплило,


Заким поселився.




Розжиюся, і як будуть


Мене знати люди,


То на втіху добрих гостей


І то в мене буде.




На сей раз, святий панотче,


Прошу, не судіте,


А убоге господарство


Поблагословіте!»




Спершу вийшли на озера,


Де між купинами


Пливали собі на волі


Гуси з лебедями.




І піп руку підіймає


І благословляє,


А тим часом пастухові


Стиха промовляє:




«О, хорошії ж лебідки


Й гуси маєш, сину!


А годилось би й на церкву


Дати десятину».




І дарує він найкращу


Гуску і лебідку,


А піп тільки-но погладив


Куцую борідку.




Ідуть далі понад річку,


Аж на оболоні


Табуном на волі грають


Розкошнії коні.




«Благословить тобі господь


І ті коні, сину,


Лиш не жалуй в святу церкву


Дати десятину».




І вибрав він пару коней


Під масть і під міру


І дарує і ті коні


В церкву на офіру.




Перейшов піп вздовж і навхрест


Всю його долину


І на церкву ізі всього


Вибрав десятину.




Наостаток в него видить


Дудку золотую,


І на дудку піп зливає


Благодать святую.




«Всяка дудка твоя буде


Повна благодати,


Тілько, сину, треба сюю


На святе віддати».




«Вже за сеє, святий отче,


Прошу вибачати,


Дудка - батьків подарунок,


Не можу віддати».




«Ну спасибі і за теє!


Думає попина.-


Церкві хвала подобає,


Мені - десятина».





IX





Тілько-тілько що царевич


Батюшку відправив,


І отець чеснії стопи


За море направив -




Аж з-за терену густого


Німець показався.


Іде -

1 ... 3 4 5 ... 11
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Цар Соловей, Руданський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Цар Соловей, Руданський"