Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Вільшанські замальовки, Олександра Миколаївна Біла 📚 - Українською

Читати книгу - "Вільшанські замальовки, Олександра Миколаївна Біла"

420
0
19.08.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вільшанські замальовки" автора Олександра Миколаївна Біла. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7 8
Перейти на сторінку:
Ластівка влаштувала гніздо під кришею

прямо над порогом до нашої хати і кожної весни прилітала до нас, прибирала гніздо і виводила пташенят. Птичок було багато, солов’ї

співали гарно, горобці стрибали по споришу й синички раділи життю, а

одна синичка влаштувала гніздо у бідончику, який бабуся повісила на

дерево, у бідончика був невеликий отвір і руку туди засунути не можна

було. А в лісі я навіть побачила гніздо солов’я, воно було влаштоване на

землі під невеликим кущиком, дуже скромне (як пише Смогоржевський) прикрите травичкою. Я зрозуміла, що це гніздо солов’я, бо на яйцях

сиділа солов’їха, і я її впізнала.

Пізніше склала невеликого вірша:

„Я хочу вам розказати про свій звичайнісінький день

Ні, ні не будень, а свято

Бо був він повен пісень

Співали пташки у ночі

Співали птахи у лісі

Я слухала їх на волі

Й свою придумала пісню”.

В лісі живе багато цікавих пташок, але є особлива – іволга.:

„ Где ж ты , иволга, леса волшебница,

Где ты? Где ты, мой друг?».

Вона дуже красива і співає надзвичайно – спочатку дуже

мелодійно - „ля-мінор”, а потім кричить як кішка, яку образили. Я часто

зустрічала її у лісі, але здалеку. Та ось одного разу влітку сиділа я тихо

під вишнею і слухала музику , аж ось сіла десь на відстані 1,5 м від мене

іволга , вона мене спочатку не помітила, але я встигла роздивитись її

красоту. Так, іволги живуть у лісі, але вони дуже люблять ягоди – вишні

(як їх не любити). Отже іволга прилетіла до садочку в Зелений Гай, де

було багато родючих вишень. Адже до лісу від нас було десь 2 км, а для

птиці це не відстань.

Ще про один цікавий випадок хочу розповісти. Я вже казала, що на

свято ми ходили в Миколаївську церкву. На пасху приходили ввечері

перед святом і стояли в церкві, слухали проповіді та молилися. Десь біля

4.00 ранку батюшка починав святити паски, всі христосались і

розходились. Я йшла з бабусею, а ще з своїми подругами-родичами –

Кабачковою Любою та Галею. І ось ми вже підходимо до Коржівки, сонце сходить над Гриценковим, я подивилась на небо і бачу, що небо

все в хрестах. Вони великі, світло-коричневого кольору і по формі

нагадують хрест, який висів у батюшки на шиї. Я здивувалась і кажу

Любі та Галі: „ Ви бачите хрести?”. А вони кажуть: „Бачимо”. (Бабуся

трохи пізніше йшла, бо вона розмовляла з сусідкою).

Потім я розказувала про це диво вченим фізикам, які досліджували

світло і працювали зі спектрометром, але вони не могли цього пояснити.

А дідусь пояснив це так: „Якщо на Сонце дивитись, то можна хтозна й

що побачити.” Але ж ми бачили не хтозна-що, а хрести!

Ще хочу розповісти про дуже дорогих мені людей, яких я дуже

любила і які любили мене. Це ті самі люди, про яких дідусь казав: „У

мене п’ятеро дітей, якби й ще п’ять”. Це тітки Олександра (Шура) та Ніна

і дядьки Іван та Василь. Якщо бабуся Софія поставила мене на ноги (бо

годувала з трьохмісячного віку), то тітка Ніна Іванівна виховала мене, привила мені любов до життя, до знань і до людей. Дитинство було

важким – повторний голодомор 1947 року і війна 41-43 рр. Іграшок не

було ніяких, і я пам’ятаю як Ніна Іванівна зробила мені ляльку з

картоплі. А ще десь в 1949 році (?) ми з нею подорожували до Львова в

гості до Олександри Іванівни, яка там вийшла заміж. Коли я навчалась в

5-6 класах, вона брала мене з собою до Харкова, водила в театр ім..

Шевченка, в зоопарк. Я пам’ятаю як ми з нею йшли Університетською

вулицею і проходили повз споруду Харківського Університету, (зараз

там Політехнічний коледж), то вона мені сказала: „Якщо ти будеш добре

вчитись, то будеш навчатись у цьому університеті”. І її слова

справдились.

Ніна Іванівна закінчила в Харкові школу медичних працівників і

була направлена на роботу у Свердловську область. Там вона

познайомилась з зі своїм чоловіком Єршовим Олександром

Афанасійовичем – людиною надзвичайної вдачі, таланту і життєвої долі.

Його після закінчення Томського політеху направили на роботу в

Ангарськ біля Байкалу, де вони й прожили своє життя. Але кожного літа

обов’язково приїздили до батьків, до рідної хати й везли безліч

подарунків Це були й кедрова олія, і кедрові оріхи, і муміє та ще й

килими, одежу, навіть ножні швейні машинки (це все пересувалось

потягом). В мене на столі й досі стоїть ручна швейна машинка –

подарунок тьоті Ніни моїй мамі. Тоді в Ангарську все це було

доступніше, адже Китай був майже поруч

Коли помер Олександр Афанасійович, а це трапилось десь після

50-ти, бо він працював з масспектрометром і досліджував

високоенергетичні промені, то Ніна Іванівна також захворіла і

залишилась дома в Ангарську, діти їй допомагали (це Сергій

Олександрович і Олена Олександрівна). Ми з нею підтримували

телефонний зв’язок до останнього часу (4.4.2015) і вона, вітаючись зі

мною, завжди казала: „Здрастуй моя хорошая”.

Сергій Олександрович успадкував працелюбність та розум його

батька, він працював з ним у його лабораторії, а після його смерті став

завідувачем лабораторії. Та на жаль , вік його теж був недовгий. Зараз в

Ангарську живе його син Олександр Сергійович. Він уже до

масспектрометра відношення не має, працює на шиномонтажі, але

живуть непогано – дружина, син, мають дачу на Ангарі. Ми з ними

підтримуємо зв’язок, пишемо листи та листівки, хоча й рідко. Я його все

запрошую на Україну, але зараз це непросто.

Другою донькою у дідуся та бабусі була Олександра Іванівна, яка

народилася Першого Травня 1922 року.

1 2 3 4 5 6 7 8
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вільшанські замальовки, Олександра Миколаївна Біла», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вільшанські замальовки, Олександра Миколаївна Біла"