Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

РОЗДІЛ 8

Яблуня чи індіанці?

Щ

ойно ми побачили, як народи деяких регіонів почали культивувати дикі види рослин, зробивши крок, який матиме колосальні непередбачені наслідки для їхнього способу життя та місця їхніх нащадків в історії. Повернімося ж тепер до наших запитань. Чому рільництво так і не виникло самостійно в деяких родючих і надзвичайно підхожих для цього районах, як- от Каліфорнія, Європа, помірно-кліматична Австралія і Субекваторіальна Африка? Чому серед тих регіонів, де рільництво таки постало незалежно, в одних місцях воно з’явилося раніше, ніж в інших?

Напрошуються два протилежні пояснення: проблеми із місцевим населенням або проблеми із наявними в цій місцевості дикими рослинами. З одного боку, якщо припустити, що майже кожна добре зволожувана помірна або тропічна територія планети пропонує достатню кількість видів диких рослин, придатних для одомашнення, тоді пояснення відсутності тут власного рільництва може стосуватися лише культурних характеристик місцевого населення. З іншого боку, якщо припустити, що на кожній значній території планети є хоча б невелика кількість людей, охочих до експериментування, яке веде до одомашнення, тоді лише відсутністю підхожих диких рослин можна пояснити, чому в деяких районах не розвинулося харчове виробництво.

Ми переконаємося в наступному розділі, що аналогічну проблему з одомашненням великих диких ссавців розв’язати легше, позаяк їхніх видів значно менше, ніж видів рослин. На світі всього-на-всього близько 148 видів великих диких наземних травоїдних або всеїдних ссавців, котрих можна вважати кандидатами на одомашнення. Придатність ссавця для одомашнення визначає відносно незначна кількість чинників. Тому алгоритм відповіді на питання досить очевидний: укласти вичерпний перелік великих ссавців регіону і переконатися, чи була невдача з одомашненням ссавців у цьому регіоні спричинена відсутністю пригожих диких видів або чи пов’язана вона з особливостями місцевого населення.

Цей підхід набагато важче застосувати до рослин лише через саму тільки їхню кількість: у природі налічується 200 тис. диких квіткових рослин, які становлять більшість вегетаційної маси планети і з яких постали майже всі наші культурні рослини. Тож ми не маємо надії обстежити всі дикі рослинні види навіть окремо взятої території, наприклад Каліфорнії, і оцінити, скільки з них піддавалися одомашненню. Але ми невдовзі побачимо, як можна подолати цю проблему.

Почувши про таку величезну кількість квіткових рослин, кожен відразу вирішить, що якщо їх стільки на Землі, то будь-яка територія з достатньо м’яким кліматом має більш ніж достатньо рослинних видів, аби забезпечити силу-силенну кандидатів для створення культурних рослин.

Але відразу зауважте, що величезна більшість диких рослин непридатні для нас із самоочевидних причин: вони дерев’янисті, не дають їстівного плоду, а їхнє листя і коріння також неїстівне. Із усіх 200 тис. диких рослинних видів люди їдять лише кілька тисяч, і лише кілька сотень із цих останніх було більшою або меншою мірою одомашнено. І навіть із цих кількох сотень культурних рослин більшість робить мізерний внесок у наш харчовий раціон, і їх би самих по собі не вистачило, щоб підтримати виникнення цивілізацій. Лише якийсь десяток видів дає понад 80% щорічного світового врожаю всіх культурних рослин. До цієї десятки лідерів входять: злакові — пшениця, кукурудза, рис, ячмінь і сорго; бобова соя; коренеплоди і бульби — картопля, маніок і батат; джерела цукру — цукрова тростина і цукровий буряк та фрукт банан. Самі тільки злакові нині дають понад половину всіх калорій, які споживає все населення світу. Якщо зважити, що в світі лише кілька основних культурних рослин, усі з яких було одомашнено тисячі років тому, не дивно, що багатьом регіонам світу взагалі бракує хоч якихось диких місцевих рослин зі значним потенціалом. Те, що в наш час не вдалося одомашнити хоча б одну нову харчову рослину, яка б зайняла визначне місце в нашому харчуванні, свідчить, що стародавні народи, мабуть, таки справді обстежили майже всі корисні дикі рослини й одомашнили всі з них, що були варті зусиль.

Утім, невдачі з одомашненням деяких диких рослин світу все-таки важко пояснити. Найбільш кричущі приклади стосуються рослин, які було одомашнено в одному регіоні, але не в іншому. В таких випадках ми маємо певність, що розвинути культурну рослину із цієї дикої було можливо, тож мусимо запитати себе: чому цей дикий вид не одомашнили в деяких регіонах?

Типовий приклад, який збиває з пантелику, пропонує Африка. Важливий злак сорго було одомашнено в Сахельському поясі, що лежить відразу на південь від Сахари. Ця рослина також трапляється у дикорослому вигляді далі на південь аж до Південної Африки, однак ані вона, ані яка-небудь інша рослина не культивувалися в Південній Африці до прибуття туди всього комплекту культурних рослин разом із бантуськими рільниками, які принесли їх із регіонів на північ від екватора 2 тис. років тому. Чому тубільні народи Південної Африки не одомашнили сорго власноруч?

Не менш збиває з пантелику те, що тубільне населення не змогло одомашнити льон на його дикому ареалі у Західній Європі та Північній Америці або пшеницю-однозернянку на її дикому ареалі в Південних Балканах. Позаяк обидві рослини належали до перших восьми культурних рослин Родючого півмісяця, вони були, вочевидь, найлегше одомашнюваними з усіх диких рослин. їх починали вирощувати у цих частинах ареалу дикорослого поширення за межами Родючого півмісяця, тільки-но вони туди прибували разом із повним комплектом харчового виробництва із Родючого півмісяця. Чому ж народи цих віддалених територій не почали вирощувати їх самостійно?

Аналогічно всі чотири найдавніше одомашнені плодові рослини Родючого півмісяця в дикорослому вигляді поширені далеко за межами Східного Середземномор’я, де їх було вперше одомашнено: маслина, виноград та інжир трапляються на захід аж до Італії, Іспанії та Північно-Західної Африки, а фінікова пальма поширена по всій Північній Африці та Аравії. Ці чотири види явно найлегше піддавалися одомашненню серед усіх дикорослих плодових дерев. Чому ж люди за межами Родючого півмісяця не змогли одомашнити їх, розпочавши їх вирощування лише тоді, коли їх уже було одомашнено в Східному Середземномор’ї і занесено звідти до них?

Не менш вражаючий приклад — дикорослі види, що їх не було одомашнено в регіонах, де харчове виробництво самостійно так і не постало, хоча вони мали близьких родичів, одомашнених деінде. Скажімо,