Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

маслину Olea europea34 було одомашнено в Східному Середземномор’ї. На території тропічної та Південної Африки, Південної Азії та Східної Австралії росте близько 40 інших видів маслини, деякі з-поміж яких близько споріднені з Olea europea, але жоден із них ніколи не було одомашнено. Така сама справа із дикорослими видами яблуні та винограду: їх було одомашнено в Євразії, але багато споріднених із ними видів ростуть у Північній Америці, окремі з яких уже в наш час було схрещено із культурними сортами, що походили від їхніх євразійських родичів, щоб поліпшити ці сорти. Чому ж тоді корінні американці не одомашнили ці вочевидь корисні яблуні та виногради самостійно?

Можна без кінця-краю блукати лабіринтами пояснень. Але в їхньому пошуку буде одна фатальна хиба: одомашнення рослин полягає не просто в тому, що мисливці-збирачі одомашнюють якусь одну рослину, а в усьому іншому продовжують вести свій кочовий спосіб життя. Припустімо, що із північноамериканської яблуні-дички справді постало би чудове плодове дерево, якби тільки індіанські мисливці-збирачі осіли й почали культивувати його. Але кочові мисливці-збирачі нізащо б не облишили свій традиційний спосіб життя, не осіли селами і не почали доглядати яблуневі сади, якщо в них під рукою не було інших придатних до одомашнення диких рослин і тварин, які би дозволили осілому виробничому життю стати конкурентоспроможним порівняно із мисливством-збиральництвом.

Одне слово, як можна загалом оцінити потенціал усієї локальної флори для одомашнення? У випадку цих корінних американців, які не зуміли одомашнити північноамериканську яблуню, проблема полягала в самих індіанцях чи в яблунях?

Аби відповісти на це питання, ми зараз порівняємо три регіони, що лежать на протилежних полюсах шкали осередків одомашнення. Один із них, як ми вже переконалися — Родючий півмісяць, — був, мабуть, найдавнішим центром харчового виробництва в світі, місцем появи кількох основних сільгоспкультур сьогоденного світу та майже всіх його свійських тварин. Два інші регіони — Нова Гвінея та схід США — теж одомашнили місцеві рослинні види, але цих видів було мало (лише один із них поширився світом), а створені ними харчові комплекти не змогли підтримати далекосяжний розвиток людських технологій і політичної організації, як на Родючому півмісяці. У світлі цих зіставлень ми насамкінець порушимо питання: чи флора й довкілля Родючого півмісяця мали явні переваги над флорою і довкіллям Нової Гвінеї та сходу США?

Одним із головних фактів історії людства було особливе значення однієї частини Південно-Західної Азії, відомої як Родючий півмісяць (названої так через схожий на півмісяць вигин її височин на карті: див. мал. 8.1). Цей регіон виявився найдавнішим осередком цілої низки проривів, зокрема, місцем першої появи міст, письма, імперій і того, що ми називаємо прокляттям (або даром) цивілізації. Всі ці прориви, своєю чергою, спиралися на високу густоту населення, відкладені в запас харчові надлишки та утримання майстрів-нерільників, що стали можливими завдяки виникненню харчового виробництва у формі рільництва і тваринництва. Харчове виробництво було першим у низці вирішальних нововведень, які з’явилися на Родючому півмісяці. Тому будь-яка спроба зрозуміти витоки сучасного світу повинна спершу відповісти на питання: чому одомашнені рослини і тварини Родючого півмісяця дали цьому регіонові такий потужний ранній старт?

Малюнок 8.1. Територія Родючого півмісяця, що охоплює осередки харчового виробництва до 7000року до н. е.

На щастя, Родючий півмісяць — одна із найретельніше досліджених і найліпше опрацьованих частин світу, якщо говорити про виникнення там рільництва. Для більшості культурних рослин, одомашнених у цьому регіоні, був віднайдений дикорослий предок; його тісний зв’язок із культурною рослиною був доведений за допомогою генетичних і хромосомних досліджень; його ареал в дикорослому вигляді відомий; зміни, що відбулися з ним у ході одомашнення, було виявлено і з’ясовано часто навіть на рівні окремих генів; ці зміни було простежено в послідовних шарах археологічного літопису; відомі також приблизний час і місце одомашнення. Я не заперечую, що інші території, передусім Китай, також мали свої переваги як ранні центри одомашнення, але у випадку Родючого півмісяця ці переваги та вислідний розвиток культурних рослин можна описати набагато детальніше.

Одна з переваг Родючого півмісяця в тому, що він лежить у зоні так званого середземноморського клімату, якому притаманні м’яка, волога зима і затяжне тепле і посушливе літо. У такому кліматі перевагу мають рослинні види, які здатні витримати затяжну посушливу пору і швидко поновити ріст після повернення дощів. Багато рослин Родючого півмісяця, а надто злакові та бобові види пристосувалися до цих особливостей, набувши при цьому корисних для людей властивостей: вони стали однорічними, а це означає, що вся рослина засихає і помирає під час посушливої пори.

Впродовж свого єдиного року життя однорічні рослини залишаються невеликими травами. Натомість багато з них спрямовують більшість своєї енергії на формування великого насіння, котре перебуває в стані спокою протягом посушливої пори і готове до проростання з початком дощів. Тож однорічні рослини майже не марнують енергії на формування неїстівної деревини або волокнистих стебел на кшталт тіла дерев і кущів. Багато великих зерен, зокрема зерна однорічних злакових і бобових, їстівні для людей. До них належать шість із дванадцяти основних сільгоспкультур сучасного світу. Натомість якби ви жили біля лісу і визирнули б із вікна свого будинку, то побачили б навколо переважно дерева і кущі, більша частина тіла яких непридатна для харчування і які вкладають набагато менше енергії у формування великого їстівного насіння. Деякі лісові дерева в зонах вологого клімату, певна річ, формують велике їстівне насіння, але це насіння не пристосоване виживати протягом затяжної посушливої пори, а отже, не годиться для довгочасного збереження у відкладених людьми запасах.

Друга перевага флори Родючого півмісяця полягає в тому, що дикорослі предки багатьох культурних рослин цього регіону росли у великій кількості й давали великі врожаї навіть без людського втручання, займаючи цілі великі ділянки, цінність яких була, мабуть, очевидною для мисливців-збирачів. Експериментальні дослідження, в ході яких ботаніки збирали зерна із таких природних ділянок дикорослих злаків так само, як це робили, мабуть, мис- ливці-збирачі понад 10 тис. років тому, продемонстрували, що з них можна отримати щорічний урожай близько однієї тонни зерна на гектар, що означає 50 кілокалорій харчової цінності всього-на-всього на одну кілокалорію, вкладену в збирання врожаю. Збираючи величезну кількість диких злаків за короткий час, коли зерно дозрівало, і відкладаючи його в запас для харчування протягом року, деякі мисливсько-збиральницькі народи Родючого півмісяця вже осіли постійними селами ще до того, як почали самі вирощувати рослини.

Оскільки злаки Родючого півмісяця були настільки продуктивними у дикорослому вигляді, вони