Читати книгу - "Артар. Вигнанка Полярної пустки, Вікторія Ковзун"

– Ми в Підліссі, а не в Сонячному місті!

– А Ви випадково не з її білої гвардії?..

– Чи Ви боїтеся її?

– Я на всіх ваших заліках буду писати «клята Нічна Тінь»!

– Голосування! – здійнявся просто ґвалт голосів. – Хто за те, щоб називати речі своїми іменами?!

Дем’ян Бурезнай скам’янів.

– Я не з її… білої гвардії, – повільно промовив він. Зміряв поглядом залу. – Але ми будемо гнути комедію стільки, скільки це потрібно. Щоб сюди не ввірвалася справжня біла гвардія та не вирвала з вас ваші неправильні думки.

Неправильні заборонені думки. Думки, якими думати не можна. Я не знала, що ще можна було сказати, щоб захотілося думати саме ці думки.

– Отже, ми знову продовжимо пару, – сказав викладач. Але тепер його голос змінився. – Як ми говорили, з того часу престол Світлозем’я посіла регентка Ірма Сонцесяйна. Офіційно, – підкреслив він, – влада належала їй до повноліття князівни Серафими. Одначе, – іронічно розвів руками, – на превеликий жаль, спадкоємиця престолу втратила розум. Вона збожеволіла від горя. Тому Її Високість регентка Ірма погодилась взяти на себе відповідальність регентства на невизначений термін, щиросердо сподіваючись, що князівна колись вилікується.

Зала ворушилась та шепотілась.

– Офіційно, – продовжив Дем’ян Бурезнай, – регентка Ірма не вбивала ні князя, ні князівну, ні половину князівського двору. Офіційно вона не узурпаторка. Вона – опора нашого князівства. Офіційно вона буде цією опорою, доки князівна Серафима Сонцесяйна не поверне собі розум. Але неофіційно… – посміхнувся він. – Я б обговорив те премиле ім’я, яке ви назвали. Морок, ніч… Чи ви виходили колись вночі, коли все потопає в чорній імлі? Чи бачили хоч щось, хоч якусь тінь? Отож. Її Високість регентка Ірма не виходить з палацу. За станом здоров’я, авжеж. Якась страхітлива зараза згризає її – і офіційно! – ми не знаємо, яка. Я все це до того… що від неї не лишилось навіть тіні. Ось чому ми звемо так її.

Я прислухалась до шепотіння, що рознеслося залою. Це було одне слово.

– Чорнокнижниця… – шепотіли всі.

Ось про яку заразу він говорив. Це було щось немислиме. Я не знала тутешніх законів, але відчувала, що чорні маги не мають права на життя. Скоріше всього, їх винищення узаконене й заохочене. А трон займає чорнокнижниця!

– Але годі про це, – мовив викладач. – Продовжимо пару. Столиця Світлозем’я – ви всі це знаєте – Сонячне Місто. Територія князівства поділена на кілька частин гірськими масивами, саме воно досить велике, всипане селищами й містечками. Великих міст не так і багато, серед них – наше Підлісся. Зі всіх сторін Світлозем’я оточене непрохідними землями. На півночі – Полярна пустка, із заходу в нас врізаються Ліси, південь та схід перекрили Дикі землі. Чи є в Артарі ще якісь князівства, крім нас? Іноді здається, що все поглинула темрява. А проте, подейкують, що за Дикими землями ще є цивілізоване життя. Річ у тім, що ще нікому не вдалося перейти ті землі.

«Ти ба, як весело, – думала я. – Просто як в Полярній пустці: куди не поткнись – всюди скелі, вода чи Велика стіна».

– А тепер періодизація, – провадив Дем’ян Бурезнай. – Історію нашого світу поділено на такі етапи: Ера магічного хаосу, Драконова ера, Ера артефактів. Ера магічного хаосу полягає в тому, що люди не знали артефактів, магія була неконтрольована, всюди був хаос. За Драконової ери люди боролись за своє виживання, як ніколи раніше, адже виживання цілої раси було під загрозою.

«Що не ера, то веселіше», – зауважила я.

– Недумано, негадано й нізвідки взялись дракони – кровожерливі крилаті рептилії. Це були магічні створіння, але з повадками нечисті – шматувати всіх підряд. Ми схиляємось до того, що раніше вони жили під землею, а з масовим виверженням вулканів потрапили назовні. Люди гинули мільйонами. Тоді лише з’являлись перші артефакти. Маги жили розрізнено, маленькими поселенням і не могли протистояти драконам. Люди зрозуміли, що варто об’єднатись і разом дати бій. Одначе ви маєте знати цю історію – її розказують, наче легенду. Три місяці, три тижні й три дні тривала запекла битва. Драконів знищили всіх, крім шести. Залишили по одному з кожного виду, кожної стихії: вогонь, вода, повітря, земля, світло, темрява. Маги не хотіли винищувати вид, тому створили Легендарні артефакти – Книги хоронителів. Кожна Книга ув’язнила одного дракона. Відтоді Легендарні артефакти передаються з покоління в покоління.

– А чи може чорнокнижниця бути хоронителькою світла? – пролунало запитання.

– Неможливо, – хитнув головою Дем’ян Бурезнай.

– Невже у нас нема хоронителя світла? Уже сім років з часу загибелі Вишеслава Сонцесяйного!

Деякий час викладач мовчав.

– Це дуже суперечливе питання, – врешті мовив він. – Чи може Книга хоронителя залишатись без хоронителя? Чи вирветься дракон? Після гибелі князя хоронителькою мала стати Серафима Сонцесяйна. Та чи жива вона сама? Може, у нас є хоронитель світла. А може, й нема… Достеменно цього не знає ніхто.

Пари закінчились, і я рішучим кроком покидала академію. Кожен рух такий же, як вчора: вийшла в сад, упевнилась, що територія безлюдна, підхопила свої клунки. Упевнено, в передчутті глянула понад браму: сонце ще високо. Сьогодні я точно побуваю в Лісі.