Читати книгу - "Командирка, Сергій Фішер"

Арія тим часом непомітно пересувалася кімнатою, ніби розглядаючи інтер'єр, але насправді розміщуючи крихітні пристрої, які на кілька хвилин могли заблокувати камери спостереження.

– Еріку, – мати підійшла до сина, її голос тремтів. – Скажи мені правду. Що сталося з Лу? Де вона?

– У безпеці, – тихо відповів він. – І ми повинні вивезти тебе до неї.

– Але як? – прошепотіла жінка. – Будинок під охороною.

– В мене є план, – Ерік підвищив голос. – Знаєш що? Досить розмов! Я піду нагору і візьму свої речі. Не можу більше залишатися в цьому домі!

Він підхопився і рушив до сходів, кивнувши Арії, щоб та йшла за ним. Охоронець, який стояв біля входу до вітальні, пропустив їх без питань – надто звик до драматичних виходів Еріка.

У спальні на другому поверсі Ерік швидко зачинив двері і активував глушилку сигналу – маленький пристрій, який блокував прослуховування.

– У нас є п'ять хвилин, доки вони не запідозрять щось дивне, – сказав він Арії. – Вікно в кабінеті батька виходить на садок, звідти можна дістатися до заднього двору, де нас чекає машина.

– Твоя мати готова тікати? – запитала Арія, перевіряючи свою зброю.

– Доведеться, – похмуро відповів Ерік. – Санін використає її проти батька, якщо ми не вивеземо її звідси. Можливо, доведеться застосувати силу.

Він діставав із шафи якісь речі, складаючи їх у сумку, ніби справді збирався залишити будинок.

– Якщо нас спіймають, – продовжив він, не дивлячись на Арію, – не здавайся. Вони не повинні дізнатися про операцію в лабораторії.

Арія кивнула:

– Я знаю протокол.

Вони повернулися вниз, де мати Еріка все ще сиділа у вітальні, задумливо дивлячись у вікно.

– Мамо, – гучно сказав Ерік, знову входячи в роль. – Я повертаюся до своєї квартири. Не хочу більше залишатися тут, де все нагадує про зраду.

Жінка підвелася, її обличчя виражало суміш відчаю і рішучості:

– Еріку, будь ласка... не йди. Не залишай мене саму.

Її гра була бездоганною – Ерік мимоволі відчув гордість за матір.

– Добре, – зітхнув він так, ніби поступається. – Я залишуся. Але спочатку хочу показати тобі дещо у батьковому кабінеті. Документи, які багато пояснюють.

Мати кивнула і пішла за ними до кабінету – розкішної кімнати з масивним столом, стелажами книг і великим вікном, що виходило в сад.

Тільки-но двері зачинилися, Ерік активував глушилку і швидко сказав:

– Мамо, послухай. Імперія планує геноцид. "Проект Відновлення" – це план знищення мільйонів людей у нижніх секторах. Батько дізнався про це і намагався допомогти Лу втекти. Тепер його допитують, а Лу переховується з опором.

Жінка вражено дивилася на сина:

– Звідки ти...

– Немає часу пояснювати, – перервав її Ерік. – Ми повинні вивезти тебе в безпечне місце. Якщо ти залишишся, Санін використає тебе, щоб змусити батька зізнатися в тому, чого він не робив.

– Але... – жінка виглядала приголомшеною. – Куди ми підемо?

– До Лу, – відповів Ерік. – Вона чекає. Нам потрібно вилізти через вікно і дістатися задньої огорожі. Там нас зустрінуть.

Мати завагалася лише на мить, потім кивнула:

– Добре. Що мені робити?

Її швидка згода здивувала і Еріка, і Арію.

– Ти... ти не шокована? – запитав Ерік.

Жінка гірко посміхнулася:

– Синку, я дружина генерала імперської армії більше двадцяти років. Я чула речі, які вони намагалися приховати. Бачила, як твій батько останніми тижнями майже не спав, постійно щось бурмотів про проект і документи. Я знала, що відбувається щось страшне.

Арія тим часом відкрила вікно і перевірила сад:

– Чисто. Але нам треба поспішати, охорона робить обхід кожні п'ятнадцять хвилин.

Ерік допоміг матері вилізти через вікно – вона виявилася напрочуд вправною для жінки свого віку і статусу. Арія вилізла за нею, а Ерік востаннє оглянув кабінет і вимкнув глушилку перед тим, як приєднатися до них.

Вони швидко, пригинаючись, перетнули сад, ховаючись у тінях декоративних дерев і кущів. Біля високої огорожі Арія дістала маленький лазерний різак і почала працювати над замком хвіртки.

– Щось не так, – раптом прошепотів Ерік, напружено вдивляючись у темряву. – Надто тихо. Де зовнішня охорона?

І ніби у відповідь на його питання, сад раптом залив яскраве світло прожекторів, а гучний голос з мегафона оголосив:

– Ви оточені! Кидайте зброю і підніміть руки!

Арія миттєво вихопила свій бластер, але Ерік перехопив її руку:

– Ні! Нас занадто багато. – Він повернувся до матері: – Мамо, мені так шкода. Вони знали...

– Звісно, знали, – почувся знайомий холодний голос, і з темряви вийшов директор Санін у супроводі кількох офіцерів внутрішньої безпеки. – Я завжди знаю, Еріку.