Читати книгу - "Секрет Світлячка, Олена Гуйда"

Принципово, це мого становища не змінить. Тому, вірогідно, що воно й на краще. Але… якесь кляте «але» нило в грудях, невиказаною образою.

Я ледве змусила себе відірвати погляд від будівлі, чиркнула носком нового взуття по втоптаному снігу. В очах все ще було чорно-біло. Закляття триматиметься ще декілька хвилин, а потім почнуть з’являлись фарби, тьмяні, але зрозумілі. І тим неочікуванішим була криваво-червона пляма просто в підворітті. Вона пульсувала, рухалась, а отже… отже це була жива істота.

Я кинула погляд на магів з загону, що все ще були лише згустками чистої темряви. Зайняті справами. Та й чи варто їх відволікати? Зрештою, цілком можливо, що це взагалі не важливо, не має жодного значення та тим більш – стосунку до справи.

В кращих традиціях, голова ще думала, як вчинити, а ноги вже несли мене на зустріч невідомому. Колись вони мене точно заведуть кудись не туди.

Підворіття пустувало. Ані звичайних для таких місць котів, щурів, собак. Пустка. І тільки цей червоний пульсар. Що зрештою також почав втрачати яскравість. Закляття втрачало силу, розвіювалось. Довкола все знову ставало таким, як зазвичай.

А червоний пульсар поступово перестав буди просто згустком магії. Але радощів мені це не додало.

Навпаки! Тому що ставало зрозумілим – це було чергове поріддя Мертвих земель. І якщо мені не зраджує пам’ять, то вочевидь саме воно стало причиною того хаосу, що творився на вулиці.