Читати книгу - "Відшукати скарб, Анітка Санніфео"

– Ми не встигнемо здолати гору до сутінок, – промовила Руора, зупинившись під деревом. Та й варто спочатку перекусити. Ми здолали чималу відстань.

– Ти маєш рацію, люба, – усміхнулася Джоана. – До настання Темряви лише пару годин. Ми залишимося тут, у підніжжя. А зранку продовжимо шлях.

З цими словами жінка зняла з плечей свій рюкзак, поставила його на землю, та змахнула над ним рукою. За мить на його місці встановився похідний тент, доволі просторий й затишний, всередині якого легко могло розміститися три особи.

Там вже стояли тимчасові ліжка – зручні м’які матраци з теплими ковдрами.

– Вау! – вигукнув Олексій. – Чудеса!

– Звичайна магія зменшення та збільшення речей у просторі. Погодься, зручно носити з собою річ яка вміщується у невеликий рюкзак, а за нагоди набуває справжніх розмірів.

– Дійсно, дуже зручно, – Олексій зазирнув всередину тенту.

Він міг стояти тут в повний зріст та почуватися комфортно. Чоловік скинув речі та присів на матрац. М’яко.

– Руора, заходь, тут все справжнє!

– Звісно, справжнє, – хмикнула дівчина, також розміщаючись всередині.

– Добре, молодь, ви тут попліткуйте, а я за водою, – Джоана мило усміхнулася.

– Давайте я принесу. Важко ж.

– Дякую, синку, але я сама. Не забувай, моя магія здатна регулювати вагу, – вона підморгнула та швидким кроком направилася до струмочка, що протікав поблизу.