Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"

виправдати, але кажуть, що відколи Теодоріно платив «Кворвісу» додатково 55 тисяч доларів щомісяця за відбілювання своєї репутації у світлі нещодавніх негативних матеріалів у пресі, вони розіграли також і його карти. Хлопці з «Кворвісу» нагадали Сілверштейну, що стиль життя Теодоріно нічим не відрізнявся від стилю життя десятків інших державних чиновників та їхніх нащадків з таких багатих на нафту країн, як Нігерія й Саудівська Аравія. Коли ця історія розкрутилася, на Теодоріно «несправедливо тицьнули пальцем». «Кворвіс» нагадав Сілверштейну, що Теодоріно все ще перебував у тому віці, коли нуртує молода дурна кров, на кшалт Джорджа Буша-молодшого до того, як той почав серйозно ставитися до свого життя й управління державою. Як «Кворвіс» запевнив улітку 2010 року Сілверштейна, Теодоріно, наступник нинішнього президента, «на тому етапі, коли думає про свій спадок».

Теодоріно ж насправді в той час обдумував майбутні плани з серйозної купівельної терапії елітного рівня, яка влітку 2010-го потребувала особливих приготувань. Оскільки в органах фінансового регулювання США Теодоріно значився як політичний діяч із сумнозвісної корумпованої країни, то змушений був вжити додаткових запобіжних заходів. Найняв спеціального агента, який робив його ставки на аукціоні анонімно. «Будь ласка, переконайтеся, що ім’я [міністра Обіанга] ніде не фігурує, — пояснював посередник на аукціонах Жульєна. — Він має бути невидимим». Після чого Теодоріно, закутаний у плащ-невидимку, натхненно скупився на трьох окремих, присвячених знаменитостям, аукціонах. До кінця 2010 року Теодоріно здійснив виграшні ставки вартістю у мільйони доларів на речі, яких король поп-музики, з котрим йому не судилося стати друзями, особисто торкався, вдягав чи принаймні розглядав. Серед предметів, куплених Теодоріно заради задоволення, були скульптури й порцелянові статуетки з ранчо Майкла Джексона «Неверленд», золота платівка «Джексон 5» (1500 доларів), сумка з автографами Джексона й Пола Маккартні (3000 доларів), футбольний м’яч з автографами Джексона й Троя Ейкмана (4000 доларів), золота платівка Джексона «Beat It» (10 тисяч доларів), особиста статуетка Джексона «Мунмен» щорічної нагороди MTV за створення відеокліпів (50 тисяч доларів); пара всипаних кристалами шкарпеток Джексона (80 тисяч доларів), чотири фетрові капелюхи Джексона — один з автографом і два з них «надівалися на сцену» (187 500 доларів); баскетбольний м’яч, підписаний Джексоном і Майклом Джорданом (245 тисяч доларів) і — контрольний постріл (родзинка колекції) — та сама розшита кришталевими каменями Сваровськи рукавичка, яку Джексон надівав під час першого сольного концертного туру 1987 року «Бед Тур» (275 тисяч доларів). Він дав найвищу ціну за все це!

Коли перші рахунки з аукціонів Жульєна надійшли в Малібу, Теодоріно наказав повернути їх відправнику і переглянути, щоб рахунок виставили на ім’я та адресу такого собі Амадео Олуя, Малабо, Екваторіальна Гвінея, тобто, аж ніяк не Теодоріно. З банківського рахунку в Екваторіальній Гвінеї на покриття витрат першого аукціону одразу виплатили 1 398 062 050 доларів. Варто зазначити, що загальний рахунок Теодоріно з аукціонів Жульєна за 2010 рік покрив би всі витрати 3300 його земляків упродовж року, враховуючи той факт, що три чверті екваторіальних гвінейців жило на два долари в день, так само, як і п’ять років раніше, і десять років раніше, і навіть двадцять років раніше, коли їхні неосяжні і цінні поклади нафти все ще незвідані, незнайдені й нерозроблені були дуже глибоко під океанським дном.

РОЗДІЛ 9

Справжній стан справ

Основна материкова частина Екваторіальної Гвінеї — це невеличкий клаптик суші завбільшки з Вермонт на західному узбережжі Африки, на північ від екватора, ніби вирізаний з більшої держави Габон. Національна столиця, Малабо, фактично міститься на розташованому за сто п’ятдесят миль від найбільшого материкового міста на узбережжі — острові Біоко, завбільшки з Мауї. У 1968 році Екваторіальна Гвінея здобула незалежність від Іспанії і після цього опинилася під дбайливим наглядом чималенької родини Обіангів. Франциско Масіас Нгема, перший президент країни, захищав свій новий статус з жорстокою й затятою ревністю. За оцінками, його служба охорони упродовж одинадцятирічного правління знищила або змусила рятуватися з країни втечею понад третину громадян. Президент Масіас, який оголосив себе «Сталевим лідером», «Невмолимим Апостолом Свободи» і «Божественним дивом» (і «лихо тому, хто сміявся, зачувши це», як зазначив один іноземний дипломат), показав на прикладі деяких своїх політичних опонентів, чим усе може скінчитися, публічно їх розіп’явши. Масіас також уславився масовими вбивствами своїх політичних супротивників на футбольному стадіоні, коли з гучномовців транслювали пісню «Були деньки»23, щоб заглушити крики жертв, що помирали. Всесвітня книга фактів ЦРУ типово лаконічна в цьому питанні: за одинадцять років з моменту здобуття незалежності перший автократичний правитель Екваторіальної Гвінеї «по суті знищив усі політичні, економічні і соціальні інститути країни».

Батько Теодоріно Обіанга, Теодоро, більшу частину цих років, з волі свого дядька, президента Масіаса, перебував на військовій службі. З-поміж усього іншого, лейтенант-полковник Обіанг керував сумнозвісною в’язницею на Чорному пляжі і її святковими тортурами на «Чорнопляжних вечірках». В одній із німецьких публікацій так описувалася жорстокість лейтенант-полковника Обіанга: «За допомогою розпечених залізних прутів в’язнів змушували годинами танцювати навколо вогнища, співаючи хвалебні оди» президенту Масіасу, тобто «Сталевому лідеру».

1979 року лейтенант-полковник Обіанг виступив супроти свого дядька, здійснивши кривавий переворот і перебравши президентство на себе. Відтоді, у будь-якому разі зі світової згоди, Обіанг правив менш жорстоко за пана «Божественне диво», але сила й терор панували і надалі. 1994 року, коли американський посол у Малабо Джон Беннетт прозвітував про жахливі порушення президентом Обіангом прав людини, дипломат отримав дуже недвозначну відповідь від президентської команди, кинуту з машини, що проїжджала повз: «Повернешся в Америку в гробу». Режим Обіанга почав пасти Беннетта в столиці й офіційно звинуватив посла у використанні чаклунства проти президента Обіанга. Адміністрація Клінтона миттю припинила дипломатичні реверанси і закрила посольство Сполучних Штатів у Малабо. Залишивши місто, у своїй прощальній промові Беннетт назвав режим Обіангів досить професійними катами, усіх підряд.

Але ні Обіанг, ні жменька міжнародних нафтових компаній, які вже працювали в Екваторіальній Гвінеї, не сильно цим перейнялися. Як пригадує посол, один із нафтокерівників раніше висварив Беннетта, що той «заважає його компанії вести бізнес». На початку 1990-х років західні нафтові компанії нарощували видобуток на нафтовому родовищі «Зафіро» поблизу узбережжя країни. Чи існували «політичні, економічні та соціальні інститути», чи не існували, але крихітна Екваторіальна Гвінея збиралася залетіти на гарматному ядрі на міжнародний товарний ринок.

Якими б не були обставини, що їх Обіанг вважав непереборними, коли йшлося про забезпечення громадян питною водою, дорогами або базовою демократією, він використав усю повноту влади й організаційні можливості, щоб полегшити нафтовидобувникам вести бізнес в його