Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"

Під час виборів президенту Екваторіальної Гвінеї Обіангу-старшому не довелося поплатитися за стрімке падіння рівня життя, яке відбувалося одночасно з астрономічним зростанням державних прибутків. Батько Теодоро щойно вчетверте виграв президентські вибори, набравши трохи менше ніж 95% голосів виборців. Утім передбачення професорки Карл, що такий різновид нафтового буму викличе насилля й заворушення, влучило прямісінько в ціль. Президент Обіанг, якою б не була його політична майстерність, ніколи не мав спокою і невтомно стежив, щоб не стався черговий переворот. Загальна кількість його збройних сил — армії, флоту й авіації — складалася приблизно усього з 1500 осіб, погано навчених і яким, на його думку, довіряти було не варто. Натомість відбірна особиста охорона президента складалася з 350 солдатів, найнятих у Марокко й озброєних найновішими німецькими автоматами. Однак зростаюча потреба охороняти всі нові нафтовидобувні потужності значно перевищувала можливості військових Екваторіальної Гвінеї і оплачуваної Обіангом президентської охорони.

Цей очевидний факт привабив американську компанію найманців, очолювану групою відставних офіцерів із Пентагону. «Найкраще поєднання військового досвіду в світі», — рекламувалися найманці. У лютому 2010 року «Мілітарі Профешнал Ресорсис Ініціатів» (MPRI) (яка приблизно упродовж десяти років виконувала роль берегової охорони Екваторіальної Гвінеї) потайки отримала новий контракт на 250 мільйонів доларів на надання додаткової допомоги адміністрації Обіанга. Контракт, як пояснювалося в одному спеціалізованому виданні оборонної промисловості, полягав у «створенні мережі спостережних пунктів і центрів реагування уздовж узбережжя країни для захисту від піратства та інших морських загроз, що мають місце в регіоні». Угоду мав схвалити уряд США. І він її схвалив. Оскільки, як пояснив Держдепартамент президента Обами, це «відповідало нашій зовнішній політиці з забезпечення морської безпеки в Гвінейській затоці».

Але навіть коли посилилося відчуття безпеки, привнесене вимуштруваною в Америці вогневою міццю, президент Обіанг продовжував жити за старим законом: не спускай з ворога ока. І відповідним, виведеним з цього, правилом: тримай його за ґратами. Чимало його політичних опонентів за ці роки опинилися у в’язниці на Чорному пляжі, осередку допитів й утримання під вартою усього за кілька миль від його президентського палацу. За словами американського економіста, якому випало працювати в країні на світанку режиму Обіанга, на Чорному пляжі не обходилося без підвішування ув’язнених за ноги, «як марліна на ваговому гачку», імітацій втоплення, катування струмом і голодом, ізоляції та постійних побоїв. Казали, що лідера однієї невдалої спроби перевороту цілодобово тримали в кайданах, позбавляли їжі, води, сну й медичної допомоги упродовж десяти днів поспіль, допоки неговіркий конспіратор не помер від серцевого нападу.

2010 року, приблизно в той же час, коли Сполучені Штати надали нову ліцензію найманцям із MPRI, Держдепартамент також згадав про діяльність президента Обіанга у своїй щорічній доповіді з прав людини: «Зросла кількість повідомлень про незаконні вбивства, здійснювані силами безпеки; санкціоноване урядом викрадення людей; систематичні тортури силами безпеки ув’язнених і затриманих... довільний арешт, затримання й таємне утримування під вартою... корупцію в суді й відсутність належної правової процедури; обмеження права на недоторканність особистого життя; обмеження свободи слова й преси; порушення прав на зібрання, об’єднання й пересування; насилля й дискримінацію жінок; підозру щодо торгівлі людьми; дискримінацію етнічних меншин; обмеження прав на працю».

При цьому, як запевнив Держдепартамент окремо репортера Кена Сілверштейна, контракт MPRI «містить важливий компонент у сфері прав людини і положення про боротьбу з торгівлею людьми, і ми віримо, цей інструктаж — потужний інструмент для відчутних покращень прав людини й гласності». Так, однозначно покладімо наші сподівання щодо покращення прав людини й гласності в Екваторіальній Гвінеї на контракт з озброєною групою найманців. Чому ні? Звучить як бронезахист.

Важко сказати, чи був інструктаж з прав людини і відповідної кримінально-виконавчої практики одним із пріоритетних пунктів у переліку завдань президента Обіанга, але він однозначно був вмотивований покращити свої ставки в очах громадськості Сполучених Штатів. 2010 року уряд Екваторіальної Гвінеї підписав контракт на мільйон доларів щороку з Ленні Девісом, давнім другом Білла Клінтона, що став лобістом (демократи повернулися до влади) «інтересів Обіанга в Сполучених Штатах». На заходах для преси, спрямованих на те, щоб знову представити президента Обіанга і згладити гострі кути його світового іміджу, Девіс вдавався до гумору: «Я жартував, що йому краще виграти з 51%, ніж з 98%» і до пафосу: «[Президент Обіанг] почувається дуже вразливим, без друзів». Ой-ой, сумно. Обіанг також найняв «Кворвіс комунікейшн», перспективну компанію зі зв’язків з громадськістю, що спеціалізувалася на приховуванні шил у мішку на користь сумнівних диктаторів і впливових осіб по всьому світу, приміром допомога королівській родині Саудівської Аравії розгребти негативні відгуки в пресі після 11 вересня.

Стосовно репутації Обіанга «Кворвіс» не довелося докладати зусиль. Спрацювала коротенька яскрава фраза із заходу в 2006 році у Вашингтоні, де тодішня держсекретарка Кондоліза Райз назвала президента Обіанга «хорошим другом». Фото Обіанга і його улюбленої, мда-а-а, старшої дружини з президентом і місіс Обама, яке вдалося зробити на прийомі в Метрополітен-музеї у вересні 2009 року. Також була свіжа телеграма Держдепартаменту, в якій хтозна чому згадувалося «сумлінне, якісне керівництво» президента Обіанга. Рекламники «Кворвіс» могли підкреслити бездоганну гру Теодоро в теніс, його мужню тривалу боротьбу з простатою, його тримільйонний внесок у фінансування Міжнародної премії ЮНЕСКО (Обіанга Нгема Мбасого за дослідження в галузі медично-біологічних наук), і його нові публічні обіцянки почати вкладати більше нафтоприбутків країни в загальний добробут народу. Коли влітку 2010 року парочка молодих асів з «Кворвіс» зустрілася з Кеном Сілверштейном, щоб довести правоту президента Обіанга, вони наполягали, що розмови про порушення прав людини дуже перебільшені. На їхню думку, столиця Малабо настільки безпечне місце для відвідин, що й уявити важко. «Ми могли гуляти ночами, розмовляти з людьми і ніхто нам не чинив перепон, — розповідав Метью Дж. Лауер із «Кворвіс» Сілверштейну за коктейлем у барі в центрі Вашингтона. — Ніхто не каже, що проблем немає, але це не Північна Корея». Доводиться грати тими картами, що маєш на руках. Якщо «це не Північна Корея» — одна з ваших найкращих карт, розігруйте її.

Дії шопоголіка, сина президента Обіанга, також було складно пояснити або