Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь 📚 - Українською

Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі" автора Микола Васильович Гоголь. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 130
Перейти на сторінку:
не полетить назустріч шістнадцятилітня дівчина з запамороченою головою і геройським захопленням; йому не забутись у солодкому зачаруванні ним же породжених звуків; йому не уникнути, нарешті, сучасного суду, лицемірно бездушного сучасного суду, який назве нікчемними й низькими ним плекані створіння, приділить йому злиденний куток серед письменників, що ображають людство, надасть йому якостей ним же зображених героїв, відніме в нього і серце, і душу, і божественне полум’я таланту. Бо не визнає сучасний суд, що однаково дивні стекла, які оглядають сонця і відтворюють рух непомітних комах; бо не визнає сучасний суд, що багато треба глибини душевної, щоб осяяти картину, взяту з погорджуваного життя й піднести її в перл створіння, бо не визнає сучасний суд, що високий, захоплений сміх годен стати поруч з високим ліричним порухом і що ціла прірва між дими і кривлянням балаганного блазня! Не визнає цього сучасний суд і все оберне на докір і ганьбу невизнаному письменникові: без поділу, без відповіді, без співчуття, як безсімейний мандрівник, залишиться він сам серед шляху.

Суворе його поприще, і гірко відчує він свою самотність.

І довго ще призначено мені дивною владою іти поруч з моїми чудними героями, озирати весь незмірний гін життя, озирати його крізь видний світові сміх і незримі, невідомі йому сльози! І далекий ще той час, коли іншим джерелом грізна хуртовина натхнення здійметься з огорнутої в священний жах і сяйво голови і почують у збентеженому трепеті величний грім іншої мови.

В дорогу! в дорогу! геть набіглі на чоло зморшки і сувору хмурість обличчя! Відразу і вмить пірнімо в життя з усією його беззвучною тріскотнявою та бубонцями і подивімося, що робить Чичиков.

Чичиков прокинувся, витягнув руки й ноги і відчув, що виспався добре. Полежавши хвилини дві на спині, він клацнув рукою і згадав з просяяним обличчям, що в нього тепер за малим менше чотириста душ. Зараз же схопився з ліжка, не подивився навіть на своє обличчя, яке любив щиро і в якому, здається, за найпринадніше вважав підборіддя, бо вельми часто хвалився ним перед ким-небудь з приятелів, особливо коли це траплялося під час гоління… «Ось глянь, — казав він звичайно, поглажуючи його рукою, — яке в мене підборіддя, зовсім кругле!» Але тепер він не глянув ні на підборіддя, ні на обличчя, а просто так, як був, узув сап’янці з вирізаними викладками всяких кольорів, якими жваво торгує місто Торжок, завдяки халатним потягам російської натури, і по-шотландському в самій короткій сорочці, забувши свою статечність і пристойні середні літа, вчинив по кімнаті два стрибки, пришльопнувши себе вельми спритно п’яткою ноги. Потім ту ж хвилину взявся до справи: перед шкатулкою потер руки з таким самим задоволенням, як потирає їх, виїхавши на слідство, непідкупний земський суд, підходячи до закуски, і зразу ж вийняв свої папери. Йому хотілось якнайшвидше кінчити все, не зволікаючи. Сам вирішив він скласти купчі, написати й переписати, щоб не платити нічого піддячим[118]. Формений порядок був йому достотно відомий; спритно виставив він великими літерами: «Тисяча вісімсот такого-то року», потім слідом за тим дрібнішими: «поміщик такий-то», і все, що слід. За дві години готове було все. Коли глянув він потім на ці листки, на мужиків, які справді колись були мужиками, працювали, орали, пиячили, візникували, обманювали панів, а може, й просто були гарними мужиками, то якесь чудне, незрозуміле йому самому почуття опанувало його. Кожна з записочок нібито мала якийсь особливий характер, і через те нібито самі мужики набували свого власного характеру.

Мужики, що належали Коробочці, всі майже були з додатками й прізвищами. Записка Плюшкіна відзначалася лаконічністю в стилі: часто були виставлені тільки початкові слова імен та по батькові, і потім дві крапки. Реєстр Собакевича вражав незвичайною повністю та докладністю; жодна з якостей мужика не була пропущена: про одного було сказано: «гарний столяр», до другого дописано було: «тямущий і п’янкого не бере». Позначено було також докладно, хто батько і хто мати, і якої були обоє поведінки; в одного тільки якогось Федотова було написано: «батько невідомо хто, а народився від дворової дівки Капітоліни, але вдачі гарної і не злодій». Усі ці подробиці надавали якогось особливого вигляду свіжості: здавалось, нібито мужики ще вчора були живі. Дивлячись довго на імена їхні, він розчулився і, зітхнувши, промовив: «Ненечко моя, скільки вас тут напхано! Що ви, сердешні мої, поробляли на віку своєму? як перебивались?» І очі його мимоволі спинились на одному прізвищі; це був відомий Петро Савельїв Неуважай-Корито, що належав колись поміщиці Коробочці. Він знову не втерпів, щоб не сказати: «Ех, який довгий, на весь рядок роз’їхався! Чи майстер ти був, чи просто мужик, і якою смертю тебе прибрало? Чи в шинку, чи серед дороги переїхала тебе сонного неповоротка валка?.. Пробка Степан, тесляр, тверезості зразкової… А! ось він, Степан Пробка, ось той богатир, що в гвардію годився б![119] Мабуть, усі губернії виходив з сокирою за поясом і чобітьми на плечах, з’їдав на гріш хліба та на два сушеної риби, а в гамані, певне, притягав щоразу додому карбованців сотню, а може, й державну[120] зашивав у полотняні штани або запихав у чобіт, — де тебе прибрало? Чи заліз ти для більшого заробітку під церковну баню, а може, й на хреста потягся і, послизнувшись, звідти, з перекладини, гримнув об землю, і тільки який-небудь дядя Михей, що стояв біля тебе, промовив, почухавши рукою в потилиці: “Ех, Ваню, і надало ж тобі!” — а сам, обв’язавшись мотузом, поліз на твоє місце. Максим Телятников, швець. Хе, швець! “П’яний, як швець”, — каже прислів’я. Знаю, знаю тебе, голубчику: коли хочеш, усю історію твою розкажу: вчився ти в німця, що годував вас усіх разом, бив ременем по спині за неакуратність і не пускав на вулицю волочитись, і був ти чудо, а не швець, і не нахвалиться було тобою німець, говорячи з дружиною або з камрадом[121]. А як кінчилась твоя наука: “А ось тепер заведусь я своєю хатою, — сказав ти, — та не так, як німець, що за копійкою труситься, а зразу забагатію”. І ось, давши панові чималий чинш, завів ти свою крамничку, набрав замовлень купу та й ну працювати. Добув десь за дешевий гріш гнилої шкіри й виграв справді вдвоє на кожному чоботі, та через тижнів два потріскались твої чоботи, і вилаяли тебе найганебнішим способом. І от крамничка твоя спорожніла, і ти почав запивати та

1 ... 40 41 42 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь"