Читати книгу - "Гірка правда"

Саме такою, а не іншою, була і понині є ОУН. Вона не змінилася в суті, вона лише змінила свою тактику. Не позбувшися баласту націоналістичної ідеології, нелогічно говорити про "демократичну" ОУН. ОУН, з її ідеологією, з її історичним минулим - не може реформуватися. Так само, як не може реформуватися український націоналізм, як ідеологія. Тоталітарні доктрини, ідеології, організації живуть, або вмирають. Ніколи не реформуються.

Тому злочином перед народом є ототожнювати націоналізм і патріотизм, це бо діаметрально різні поняття. Тоді, коли патріотизм належить до понять, пов'язаних з добром, любов'ю, благородством, то націоналізм - зі злом, ненавистю, підступом, злочинністю. Говорю тут про український інтегральний донцовський, взятий на ідеологічне озброєння ОУН, націоналізм, а не про якісь "ленінські" націоналізми поневолених націй.

І ще: Націоналізм Дм. Донцова, отже й ОУН, це протиставлення християнських ідей, які проголошують добро, милосердя, людяність, любов. Натомість націоналізм свою ідеологію збудував на ненависті, насильстві, терорі, вбивствах. Пропагандисти ОУН послуговувалися, між іншим, поетичним висловом: Доба жорстока, як вовчиця. І це -правда. Зокрема доба, яку влаштувала ОУН-УПА в час війни. Доба справді була жорстока, як вовчиця. Тільки не постала вона внаслідок якихось стихійних бід, її створили люди, котрі діяли згідно до настацов Дм. Донцова й ОУН. У свій час жорстоку, триваючу понад 500 років добу, створила інквізиція. У XX-му столітті жорстоку добу створили тоталітаристи - більшовики і нацисти. Створила її й ОУН-УПА.

Я з цілковитою певністю можу сказати таке: Коли б мого батька не замордували жорстокі, як голодні вовки, більшовики, то його замордували б націоналісти. Бо батько мій мав за жінку польку. Він не був націоналістом. Навпаки, він з пошаною ставився як до свояків-поляків, так і до сусідів-євреїв. Він був гуманіст. І батько мій не вбив би на вимогу ОУН-УПА свою жінку, а мою матір. Він, відомий в дубенському повіті, український діяч, до 1935 року був війтом гміни Дубно. Він не підтримав би дій ОУН-УПА. Батька вбили більшовики, НКВД, в дубенській в'язниці, або в підземеллях Бернардинського монастиря. Повторюю: Коли б не вбили його більшовики, то вбили б посіпаки з УПА чи СБ.. Справді - доба була жорстока, як вовчиця. Чесній людині не було місця на цій землі.

Я б не писав цієї праці, коли б мене, малолітнього, 1940 року не депортували більшовики у Казахстан. 1943 року мені було 18 років. То й мене поставили б націоналісти перед вибором: УПА (і вбити матір), або смерть.

А батько мій був великим українським патріотом. Він організував урочисті відзначення, пов'язані з постанням Української Народної Республіки, роковинами смерті Симона Петлюри. Патріотизм - не націоналізм. І так він виховав мене.

Український націоналізм - це різновид фашизму. Він своєрідний, його не можна порівнювати з іншими націоналізмами, наприклад з хорватським, хоч схожість дуже близька. Український націоналізм настільки український з причини вчення Дмитра Донцова, що він є явищем сам у собі. Тому повторюю: в цій праці мова не про націоналізм узагалі, а лише про український націоналізм.

Український націоналізм - це ідеологія і політичний, вождівського типу, рух, котрий ставить собі метою будь-якими методами, в тому й аморальними, злочинними, зокрема індивідуальним і масовим терором, скерованим проти всіх, хто противиться йому, в тому й проти українців - побудувати на всіх українських етнічних територіях, також на спірних територіях етнічного пограниччя, українську державу, яка шляхом експансії, скерованої проти сусідніх народів, має поширювати свою територію до досягнення статусу української імперії, в якій пануватиме націократія вождівський, тобто авторитарний устрій, в якому "вождь нації" згуртовуватиме законодавчу й судову владу, і котрий у своїй діяльності спиратиметься на "луччих людей", тобто на націоналістичну касту, по-донцовському на "ініціативну меншість". В тій державі національні меншості не матимуть загарантованих громадянських прав. Не виключено, що до деяких з них була б застосована політика "остаточної розв'язки".

Цей націоналізм за умов здобуття Україною незалежності не змінився ні в ділянці ідеології, ні щодо стратегії, тобто остаточної мети. За сьогоднішніх умов змінилися тільки методи пропаганди, сьогодні націоналізм одягається в шати демократії, а тіло його надалі націоналістичне.

Оскільки описуваний тут націоналізм є виключно українським явищем, не торкаюся тут в основному націоналізму в інших народів. Хай поляки пишуть про польський націоналізм, росіяни про російський тощо. Вкажу тут, що росіяни під поняттям "націоналізму взагалі" розуміють а) волю народу, б) амбіції політичних еліт, не прагнучих нічого, крім влади.[79] Проте жодне з тих визначень не стосується до українського інтегрального донцовського націоналізму, який був і є ідеологією ОУН - всіх трьох її фракцій. Український націоналізм - не звичайний націоналізм, це націоналізм зі своєю доктриною, філософією.

Описана в попередньому розділі ОУН існувала до 1940 року, коли дійшло до розламу між прихильниками полк. Андрія Мельника і "молодими й гнівними" зі Степаном Бандерою на чолі. Ще перед розламом відбувся II ВЗУН, тобто Великий збір українських націоналістів, що мав місце 27.08.1939 р. в Римі. На ньому схвалено "Устрій ОУН". Щоб дати уяву про організаційну структуру ОУН, наведу хоч би деякі постанови II ВЗУН, які торкаються цієї теми. Цитуватиму на підставі винятків з "Устрою ОУН" авторства Петра Мірчука. На підставі винятків з "Устрою ОУН" можна буде собі уявити і переконатися, що ОУН була побудована на суто тоталітарних засадах, на "вождівському" принципі.

1. На чолі ОУН стоїть Голова Проводу Українських Націоналістів... 4. Голова ПУН як керманич і репрезентант визвольних змагань Української Нації є її Вождем. 5. За свою діяльність і рішення Голова ПУН відповідає перед Богом, Нацією і власним сумлінням.