Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Олександр. Її монстр, Влада Калина 📚 - Українською

Читати книгу - "Олександр. Її монстр, Влада Калина"

652
0
31.08.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Олександр. Її монстр" автора Влада Калина. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 56
Перейти на сторінку:
Розділ 16

Олександр Бєлов третій

Його розповідь:

Я розумів, що купувати чи продавати людей, це не по-людськи. Але зробив все це, аби її врятувати. Я не був гравцем. Просто так вийшло, що ненароком опинився тоді за цим ігровим столом…

 

Півроку тому помер мій дідусь. Це він дав притулок усім цим тваринам. А, я вже продовжував доглядати за ними, на згадку про нього.

Оскільки я - Олександр Олександрович Бєлов, був єдиним онуком свого покійного діда, ще одного Олександра Валентиновича Бєлова, то він усе заповів мені. 

Я не знаю, хто і для чого вигадав традицію в нашій родині називати всіх чоловіків Олександрами але це явно нікому не йшло на користь. Мені, так точно ні. Вічно ця плутанина! 

В один прекрасний день я вирішив, що потрібно вже зав'язати з цими "Олександрами" тож мій син буде зватися по інакшому. Якщо він колись в мене буде.

 

Мій дід мав скляне око та протез на нозі. В молодості він любив полювати на диких кабанів, качок. Але після одного страшного випадку, після якого залишився без ока і ноги, коли вступив в нерівний бій з диким кабаном, він з цим зав'язав. Дід вирішив, так сказати, замолити свій гріх перед вбитими раніше ним тваринами і почав вже їх рятувати. Перебрався в цей ліс, побудував тут маєток, який після його смерті залишився мені.

Спочатку я й думати не хотів, щоб їхати сюди, і тим більше жити в цьому лісі. Правду кажучи, у мене були думки, продати все це до біса. Але коли я переступив поріг цього будинку, то подумав, що продати завжди встигну. Захотілося трохи пожити тут, побачити все по новому, ступити на стежки в лісі, якими ходив мій дід. Захотілося зробити добру справу і подбати про його тварин.

Мій батько мав бізнес на виноробстві. Мій дід був закоханий у природу він вирізав старі дерева, та давав життя новим. А я маю мережу ювелірних магазинів і ніколи не думав, що життя мене закине в ліс.

Моя мама Олена, вийшла вдруге заміж і живе за кордоном. Вона дуже гарна жінка, але й уперта. Коли я народився, вона хотіла назвати мене Микитою, а батько дуже хотів, щоб його син звався Олександром. Але здається батько все ж таки переміг. Він подарував мамі ресторан про який мама довго мріяла. Тож, чи доля в цьому винна, чи ресторан, але мене назвали Олександром.

 

***

 - Привіт братику! - сказав Леонід стоячи біля мене. Він зайшов на кухню, коли я снідав.

 Леонід - мій двоюрідний брат. Він дуже веселий, товариський і любить сунути свій ніс куди його не просять.

 - Ти чотири місяці, як перебрався сюди, а в люди не виходиш, - Льоня нахилився і вкрав у мене з тарілки булочку з м'ясом, яку спекла Ніна Іванівна.

 - Що ти маєш на увазі під словом "люди"? Натякаєш на те, що живу серед тварин? - я не зрозумів на що ця нахабна людина натякає. Чи хоче мене познайомити з гарними жінками, чи втягнути в якісь проблеми.

 - Ходімо сьогодні розважимося бо ще трохи і станеш таким же диким, як ті звірі, що в цьому лісі, - продовжив він. Але розваги в його розумінні зовсім не такі, як їх бачив я. Страшно навіть уявити, що він мав на увазі під фразою: "підемо розважимося".

 - Докладніше, - я не хотів відразу йому відмовляти. Може, він запропонує щось непристойне?

 - Я знаю місце, де грають у карти... на гроші.

 - Ти жартуєш? - Невже мені це не почулося.

 Леонід запропонував мені грати у карти? Я думав, що завгодно, але щоб це? Навіть не знав, що йому відповісти.

 - Ні, дякую. Ти ж знаєш, як я до цього ставлюся.

 - Господи, Сашка не будь жлобом. Ну програєш кілька тисяч, що з того? Не збіднієш. Хоч буде що згадати. А може і виграєш. Я пам'ятаю, ти з покійним дідом весь час грав. Він явно навчив тебе всіх своїх фокусів. Думаєш я не знаю де дід гроші брав? Він не одного гравця по світу з торбами пустив.

Не знаю, навіщо я погодився. Може тому, що вся ця природа мені набридла, і захотілося розвіятися. З'явилася можливість познайомитись з новими людьми. А інших розваг мені Леонід не пропонував…

 

***

Так, вже всі ці друзі Льоньки, не для мене. Якісь дивні та підозрілі. Якщо програють, то чи зможуть віддати борг? І чим? Підуть на злочин, обкрадуть когось чи знову сядуть за стіл, щоб відігратися?

  - Я пас!

  - Я пас!

 За столом продовжував грати лише я та Андрій. Зарудний Андрій. Він не поспішав відкривати свої карти, піднімав ставки. А, я теж не відкривався. Може я і не гравець, але трошки знався на всьому цьому.

Мій дід колись був гравцем, а я дуже багато часу проводив із ним у дитинстві. Дечому навчився, а у старшому віці так і в діда почав вигравати. 

Леонід здогадувався про це, але те, що він думав, було краплею в морі. Адже він і не уявляє, що я витворяю з картами…

 

Шкода мені стало хлопця, коли він програв. Адже Андрій так вірив у свою перемогу. Він казав, що таких грошей у нього зараз немає, але він обов'язково їх знайде і борг віддасть. Я, звичайно, не повірив. Адже я вперше його бачив, чому маю довіряти? Але погодився. Не вбивати його за це. Хоча, якби я знав, що він за людина, то прибив би на місці ще тоді. 

- От козел, - сказав Льоня у мене за спиною.

  - Хто?! - здивувався я, думав він каже про мене.

  - Зарудний цей. У нього така вродлива сестра, працює офіціанткою в кав'ярні "Зоря", а він все програє в карти.

  - Він, що ніде не працює? - Запитав я.

  - Ні. Живе за рахунок молодшої сестри або за свій мізерний виграш, - скривився Леонід.

  - А батьки, чому нічого не кажуть йому?

  - Немає в них нікого. Сироти. Сестру звуть Анжеліка, я бачив її один раз, коли приходив за боргом. Так мені здалося, що вона ненавидить усіх друзів свого братика. Або всіх чоловіків, які приходять до них додому. Але красуня ще та.

  - Невже така гарна? - Навіщо запитував, я не знаю, але я тоді сумнівався. А даремно. Леонід цього разу не збрехав. Анжеліка справді була страшенно красивою. 

  - Повір мені, навіть краща за твою Віолетту. До речі, як у вас?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 40 41 42 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Олександр. Її монстр, Влада Калина», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Олександр. Її монстр, Влада Калина"