Читати книгу - "Олександр. Її монстр, Влада Калина"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Не знаю. Мені здається, що я не хочу більше її бачити, - сказав правду. - Ця жінка дістала мене своїми скандалами та ревнощами. Я думаю, що краще нам розбігтися. Постійно телефонує але я не відповілаю.
- А, мені здається, що вона з тобою через гроші, - все знущався з мене Льоня.
- Значить потрібно прикинутися безхатьком, може тоді зустріну справжнє кохання.
***
Минув місяць, я телефонував цьому Зарудному, але він не відповідав на мої дзвінки. Я здогадувався чому. Тому що, не було грошей віддати борг. Але я не міг подарувати цій людині стільки грошей. Якщо не вміє грати, то нехай не сідає. Зайнявся б краще корисною справою. Пішов на роботу, як усі нормальні люди.
Мені захотілося провчити його, і я пішов до нього додому.
Моєї Анжеліки вдома не було. Як я зараз розумію, вона була на роботі.
- Я не можу зараз віддати тобі гроші. Це дуже велика сума для мене, - заявив Андрій, відразу, як побачив мене на порозі. Я так і знав, що грошей він не мав. Але навіщо прийшов і сам не розумів. Просто ноги привели.
- Де ж ти їх візьмеш, якщо не працюєш? - Запитав я, і подумав, що точно не у своєї сестри, так як вона стільки і за все своє життя не заробить.
- Я сьогодні ввечері гратиму. Відіграюся, - якось не радісно сказав Андрій. Я тільки похитав головою і потихеньку проходив далі в кімнату. Він явно був незадоволений цим, але мовчав. Боявся й слово сказати.
- Чесно! - йшов хлопець за мною, - Може не всю суму відразу, але частинами, точно віддам, - все виправдовувався він. - Тільки мені потрібен час.
- Час?! - Запитав я і недоговорив. Я забув, що хотів сказати. Бо побачив її - Анжеліку. Точніше її фотографію на столику біля вікна. Ця дівчина дивилася на мене своїми сіро-блакитними очима і сміялася. На голові у неї був вінок із польових квітів. Як красиво. Таких гарних фотографій та дівчат, я ще не бачив. Хоча, зізнаюся чесно, що я не чернець, і в мене їх було багато. А, фотографії Віолетти і близько не валялися, поряд із цією, хоча прошу зауважити, ця жінка професійна фотомодель.
- Хто це?
- Моя сестра, - відповів Андрій.
- Сестра?! - я згадав, що мені Леонід розповідав про неї. Говорив, що гарна, але не казав, що настільки.
- Її звуть Анжеліка.
- Красиве ім'я, - сказав я, і подумав, що дівчина не гірша.
Не знаю чому Андрій запропонував мені свою сестру замість боргу? Може, побачив мою реакцію на її фотографію?
Невже так було помітно, що я зацікавився цією дівчиною?
А, може, нею цікавилися всі? Адже не можна пройти повз таку красу.
Я категорично відмовився і сказав, що даю йому час зібрати кошти. Може воно й нічого, але коли я розвернувся, щоб піти він пробурмотів собі під ніс такі слова: "Не хочеш, ти, так запропоную іншому."
Я почув. Чорт забирай, але я це почув. Мені здається, що він хотів її продати якомусь чоловіку, і цими грошима розплатитися зі мною.
Скажіть будь ласка, у цього хлопця дурнуваті ідеї з'являються спонтанно, чи він над ними сидить цілу ніч? Треба ж додуматися до такого, щоб продати свою сестру. Виродок!!!
Цілий тиждень, я не міг ні про що думати, окрім цієї дівчини. Вона була зі мною скрізь. Стояла перед очима на кухні, на вулиці, в душі і особливо в спальні. Анжеліка снилася мені ночами. Та що там снилася, я не встигав заплющити очі, а вона вже тут як тут. А, коли я уявляв собі, що її брат уже шукає покупця на неї, то думав що збожеволію. Якась злість, ненависть і ревнощі оселилися в моєму серці.
Не зміг я більше мучити себе, і вирішив піти подивитися на неї. Я подумав, що, може, в житті ця дівчина не така вже й красива, як на фотографії. Може, я побачу її і заспокоюся. Розлюблю.
Я запитав у Леоніда де Анжеліка працює, і пізно вночі підійшов до її кав'ярні. Хотів хоч краєм ока глянути на неї.
Я здалеку помітив Анжеліку. Вона, напевно, йшла вже додому. Я хотів підійти ближче, щоб розглянути її, та й познайомиться якщо пощастить. Але коли я йшов до дівчини, то помітив, що якісь два виродки почали до неї чіплятися. Спочатку я подумав, що це її знайомі, але вони поводилися неадекватно і грубо з нею. Не знаю чому, але я ревнував. А ще мені захотілося захистити її, бо поблизу не було жодної людини.
- Я теж хочу розважитися! - сказав я їм, і підходив ближче. Я йшов і дивився на неї. Важко було не помітити, як ця бідна дівчина злякалася, а ще важче було не помітити її краси. Так, чорт забирай, я не міг відвести очей від її сексуальних ніг. Було темно і добре роздивитися дівчини не вдалося, але моє серце підказувало мені, що та фотографія, це крапля в морі, в порівнянні з живим екземпляром.
Який жах. Я закохався як підліток і не знав, що з цим робити. Адже розумів, що вона навряд чи стане колись моєю.
- Ти хто в біса?!
- Бідна дівчина. Он яка перелякана, - продовжив я, і помітив, що цей виродок обіймає її за талію. Як же в мене руки засвербіли набити йому морду. Але чекати довго не довелося.
- Чуєш, ти хто такий? - Виродок відійшов від дівчини і почав закочувати рукави. Очевидно для бійки. - Це наш район. Вали звідси. С*ка! - плюнув на асфальт.
Я не хотів чекати, коли мене почнуть бити, адже розумів, що бити будуть все одно. І вдарив першим. Ці хлопці виявилися не такими й слабкими, як я думав, і мені теж трохи дісталося. Але їх було лише двоє, а для мене це не проблема. Я іноді тренеруюся на рингу в своєму залі, який знаходиться в підвалі маєтку. Зробив після смерті діда.
Коли бійка закінчилася, то Анжеліка схаменулась, і втекла. Правда, крикнула мені: "Дякую". А, у мене в планах між іншим було познайомитися з нею. Познайомилися, нічого не скажеш. Але я не засмутився, бо знав, що ми ще зустрінемося, а якщо ні, то в мене була її адреса.
Я не спав майже цілу ніч. Думав усе про Анжеліку. Як мені її врятувати, від її брата ідіота. На думку нічого не спадало, тільки попросив одну людину щоб стежив за Андрієм, і доповідав усе мені.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Олександр. Її монстр, Влада Калина», після закриття браузера.