Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Громовиця в Порцеляновій Чашці, Olha Alder 📚 - Українською

Читати книгу - "Громовиця в Порцеляновій Чашці, Olha Alder"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Громовиця в Порцеляновій Чашці" автора Olha Alder. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 77
Перейти на сторінку:
16. Прогулянка в дощ під промасленою паперовою парасолькою

Це була маленька медична кімната, в якій пахло сумішшю смоли, солі, ароматичної олії та іржавого металу від пролитої крові.

За невеликим столом, без паперів і лампадки, напевно, господар ще не прийшов, стояла велика залізна клітка. У такій можна було б тримати тигра або лігра. Для лева вона була б уже замалою.

Однак у клітці, накритий білим простирадлом, сиділа людина з залізним ланцюгом навколо ноги. Його голова була нахилена, лоб спирався на коліна.

Це точно був чоловік.

— Подивіться, скільки крові! — прохрипіла леді Лавінія й поклала руку собі на горло.

Містер Едвард насупився, оглядаючись. Уся підлога від столу до клітки була вкрита кривавою доріжкою.

Леді Лавінія, підібравши спідницю і переступаючи на кінчиках пальців, перескакувала з одного чистого клаптика на інший.

— Ви збираєтеся зняти простирадло? — раптом усвідомив Едвард, поступово наближаючись до неї.

Лавінія зі страхом кивнула. Вона бачила багато тіл у різних станах, але жодне з них не було таким дивним, у певному сенсі позуючим.

— Дозвольте, я, — Едвард підійшов ближче, теж стоячи на носочках. Він взяв леді Лавінію за руку. — Я задумався й не встиг зайти першим.

— Про що ви задумалися? — примружилася вона. — У нас із вами важливе розслідування, а ви задумалися? — Лавінія вигнула брову.

— Так, думав про те, куди ви могли покласти свою шпильку.

— Я ж сказала, що в кишеню сукні! — розсердилася вона.

— Спеціально розпустили волосся, щоб покласти шпильку в кишеню?! — Відповідний тон містера Ллевелліна теж був підвищеним, а погляд — прищуреним.

— Волосся? — Лавінія провела рукою по прядці. — А що з волоссям?..

— Розпущене.

— І що? — Вона уставилася на Едварда нетямущим поглядом.

— Чому ви не зібрали волосся? Як ви будете оглядати тіло?

— А… Хм… — Вона розгублено похитала головою. — Я не подумала.

— От. Тоді йдіть і подивіться на он ті баночки, — він узяв її за плечі й обережно повернув.

За столом була не тільки клітка з тілом, але й багато полиць, заставлених скляними баночками з різними речами, що плавали в них: від маринованого чайного гриба до чогось, що стрімко засипало очі.

Це була каюта корабельного лікаря, але, схоже, він не встиг її облаштувати.

Лавінія порпалася в столі та на поличках. Дійшла до шафки, яка стояла зліва від столу, ближче до дверей.

Ще одна самотня маска з дзьобом, на щастя, цього разу без людини.

— Хто помер першим? Лікар чи ця людина? — Едвард просунув руку крізь ґрати клітки й стягнув тканину з голови. — Його тіло виглядає менш розкладеним, ніж те, що в трюмі.

— Річ не в цьому, — Лавінія помахала невеликою коричневою баночкою з щільного скла в руці. — Його забальзамували.

— Що зробили? — здивувався Едвард.

— Забальзамували. Бачите? — Лавінія підійшла ближче. — Зробили швидко й не дуже вміло, ніс відвалився, ось він унизу.

Едвард заглянув на коліна трупа й відсахнувся:

— Фу, — він прикрив рот рукою. — Видовище, м'яко кажучи, жахливе.

— Висохлі хрящі, залишки крові, оголена плоть тут і там. Де ж травма? Ви можете його розігнути? — попросила Лавінія.

— Це труп. Він холодний. Що я маю розігнути? — він склав руки на грудях.

— Труп, — Лавінія заглянула йому в очі.

Броня містера Едварда одразу була пробита. Він опустив руки й, зітхнувши, повернувся до клітки:

— А може, не варто?

— Будь ласка! — Лавінія благально склала руки й затріпотіла віями. — Прошу… — прошепотіла вона.

Містер Едвард зняв камзол, залишивши його на спинці стільця, закотив рукави й спробував змінити позу трупа, долаючи відразу й втому. Піт виступив на його лобі й скронях, скочуючись в очі.

— Вийшло, — промучившись деякий час, пропихтів він.

— Ви мій герой! — Лавінія дістала з його камзола білу хустинку й кілька разів приклала її до його лоба, охолоджуючи піт.

— Рана на шиї, — зніяковівши й вихоплюючи в Лавінії хустинку, прошепотів він, відвертаючи від неї своє обличчя.

— Довга глибока рана, нанесена чимось гострим, але не рівним. Не ніж. Краї рвані.

— Це боцман? — Одягаючись і відсторонившись, містер Едвард застібав ґудзики на манжетах.

— Це помічник кока.

— А, точно-точно… Кому він міг знадобитися?

— Тому, хто сховав цибулину золотистої лілії в мішок. Тому, хто хотів сховати кінці у воду. Але цей хтось не знав, що я бачила стільки вистав із розтином трупів, що легко визначу отруту.

— Вистави?!! — Містер Едвард застиг у здивуванні. — То ви самостійно не оглядали тіла раніше?!

— Чому ви ставите це питання зараз? Я вже показала свою майстерність, тож до чого ці причіпки? — Лавінія стиснула руки в кулаки й уперла їх у боки. — Краще б запитали, чи отруєний цей труп.

— Ви вперше провели розтин на містері Роні?!

— Труп не отруєний.

Лавінія дивилася в стелю, склавши губи трубочкою, а Едвард дивився на неї з роздутими ніздрями.

— Леді Фейрфекс! — У його голосі чулася загроза.

— Технічно — ні, — швидко промовила вона. — Містера Рона вже було розкрито до нашого огляду.

— І як, співпрацюючи з вами, не втратити свідомість?!

У кімнаті було багато різних предметів, що стосувалися лікування, але жодних прямих доказів щодо трупа.

Шкіра на нозі померлого була трохи потерта кайданами, але більших травм, ніж усихання й розкладання, метал не завдав. Його стопа все ще не змогла б звільнитися через великий розтоптаний розмір. Тож навіть якби його привид хотів утекти, він точно не міг би.

Однак було дещо цікаве.

Зовні клітки, біля не прикованої ноги, у кутку кімнати, темному й непомітному, стояла складана парасолька.

Це була рожева паперова парасолька з білим колом, в якому був зображений квітучий вишневий цвіт. У неї була тонка бамбукова ручка, і вона була легкою.

— Жаном вагаса, — сказала Лавінія.

Едвард не розуміючи розглядав парасольку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 41 42 43 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Громовиця в Порцеляновій Чашці, Olha Alder», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Громовиця в Порцеляновій Чашці, Olha Alder"