Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Громовиця в Порцеляновій Чашці, Olha Alder 📚 - Українською

Читати книгу - "Громовиця в Порцеляновій Чашці, Olha Alder"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Громовиця в Порцеляновій Чашці" автора Olha Alder. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 77
Перейти на сторінку:

— Вузька й легка дощова парасолька з промасленого паперу васі, яку часто використовують леді в Японії.

— Ви говорили на французький взір. Я вас не зрозумів, — спробував виправдатися він.

— Містер Ллевеллін, я говорила японською, — Лавінія, яка взяла парасольку до рук, перестала її крутити й подивилася на Едварда.

— А.. М.. Так, — він збентежено кашлянув у кулак. — Ви хочете її взяти?

— Так, — вона кивнула, і її коричневі кучері розсипалися по плечах. — Треба роздратувати того, хто її тут залишив.

— Не боїтеся нарватися на великий гнів?

— Я ж не чоловік.

— Ви хочете зробити мене приманкою? — Він високо підняв брови.

— Поки ви не підказали, я про це не думала. Але тепер, — Лавінія хижо облизнулася, — ви подали мені ідею.

Прогулюючись палубою корабля під невеликим дощиком, містер Ллевеллін хмурився, тримаючи розкриту японську парасольку над кучерявою головою леді Лавінії.

— Леді Фейрфекс, ви дійсно збираєтеся виманювати злочинця парасолькою?

— Я пожартувала, — вона склала руки поперед себе, тримаючи сумочку з перлів. — Просто захотіла забрати цю парасольку.

— Ви вчинили крадіжку? — різко зупинився Едвард, залишивши леді Лавінію без укриття від дощу.

Вона обернулася і, закотивши очі, повернулася під парасольку.

— Я двічі пожартувала. Йдемо, — вчепившись за його лікоть, вона пішла далі. — Я не збираюся нікого злити й також не збираюся виставляти себе злодійкою. Ми з вами просто показуємо, що знаємо чийсь маленький брудний секретик. Ми ж насправді не знаємо, чи належить ця парасолька вбивці, свідкові, чи була маленькою забаганкою лікаря, — Лавінія спокійно міркувала вголос, повільно прогулюючись.

— Ця парасолька дуже хороша, — зауважив Едвард. — Вона широкопола, захищає від дощу, при цьому, ручка легка, і тримати дуже зручно. А промаслений папір відштовхує дощові води. Проте, гадаю, це жіноча парасолька.

— Чому?

— Я ж тільки що сказав.

— Чоловікові теж зручно її тримати. Ви ж тримаєте.

— Але без вас я б не наважився прогулюватися з парасолькою такого кольору й розмальовки. Вона занадто… романтична.

— Ви точно не француз, — фиркнула Лавінія. — Уявіть собі витонченого і розніженого хлопчика з кучерявим волоссям і блідою трохи хворобливою шкірою, що стоїть під таким дощиком з червоним палантином, необережно накинутим на плечі.

— Та і йому років сімнадцять у самому розквіті юності, — фиркнув Едвард. — Мені тридцять шість, і я з Уельсу.

— Я пам'ятаю. У вас в голові гори, а не почуття.

— Це неправильне уявлення про Уельс! — гаркнув він.

— Вибачте, я недостатньо обізнана в етикеті та географії Уельсу! — Прошипіла Лавінія.

Насичені й мовчазні вони продовжили свою прогулянку.

Краплі дощу посилювалися, відбивалися від парасольки й малими фонтанчиками стікали о палубу, стукаючи: кап-кап-кап...

— Небо темніє.

— Сутеніє.

— Я маю на увазі, що буде гроза. Хмари збираються.

— Ви перестанете мене повчати?

— Ні.

— Шкода.

Ображено пирхнувши, Лавінія вихопила парасольку з рук містера Ллевелліна.

— І що? Ви повернетеся в каюту? Тут навіть нікого не було, — Едвард розвів руками. — Марне намокання під дощем.

— Достатньо однієї іскри, щоб пожежа пліток поширилася. Якщо нас побачила хоч одна людина, про парасольку вже знають всі.

— Ви думаєте, що звернули увагу на парасольку?

— Ну не на нас же з вами!

— Ви незрівнянна дурепа! — Відкинувши мокрий чуб зі лоба, прикрикнув містер Едвард.

— А ви... а ви... — Розгублена Лавінія так і не придумала, що сказати. Почервонівши, вона просто відвернулася й швидко задріботіла каблуками в інший бік.

— Так і залишите мене мокнути далі?! — гримнув він їй у спину.

— Біжіть швидше! Може, дощ вас не дожене! — кинула вона через плече.

Знову піднявся вітер, доносячи до них обох тільки обривки фраз.

Стук у двері налякав леді Лавінію. Вона здригнулася і підняла очі, переставши читати книгу.

— Ах, леді Фейрфекс, маленька пустунко, як можна гуляти палубою з чоловіком, та ще й під чужою парасолькою, — леді Роза ввалилася всередину, як тільки Лавінія встигла відкрити двері.

— Ваша парасолька? — вона взяла її з кута біля софи й простягнула леді Розі.

— Не моя, — жінка розтягнулася в усмішці. — Пригостите чаєм?

— За інформацію, — куточки губ Лавінії сіпнулися в черговій усмішці.

— Це буде дешевою угодою, але що ж іще попросити... — леді Роза відвела погляд, задумавшись. — Рецепт секретного чаю?

— Секрет метеликів у рукавах Розамунд.

Жінка облизнула губи:

— Дияволиця, — хмикнула вона. — Угода.

— Йдіть у вітальню, я покажу, як робити цей чай.

Леді Роза виявилася не лінивою жінкою. Закотивши рукави, вона із задоволенням повторювала кожен крок, запам'ятовуючи рецепт:

— І гості будуть зачаровані смаком? — коли напій був готовий, запитала вона.

— Спробуйте, — Лавінія вказала на чайничок.

— Хм... — Леді Роза самостійно налила собі в чашку і зробила ковток. — Набагато насиченіший, ніж ваш звичайний.

— Ми створювали його разом.

— Добре. Гостей потрібно дивувати, — вона підморгнула.

— Тоді секрет Розамунд і хто власник парасольки?

— Метелики в рукавах... У рукавах невеликі охолоджені дощечки, на яких сплять метелики, також ці дерев'яні дощечки змазані оліями троянди, дафни й герані. Це приваблює їх назад. Фокус був зроблений стільки разів, що метелики звикли й рідко помиляються. Втім, про це я й сама дізналася нещодавно.

— Як же я не здогадалася, — Лавінія усміхнулася. — У кожному фокусі багато попередніх тренувань і зусиль.

— Це так, — леді Роза кивнула й сьорбнула чаю.

Лавінія подивилася на неї. Секрет Розамунд просто її зацікавив, але те, що було важливіше — це ім'я власника парасольки.

1 ... 42 43 44 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Громовиця в Порцеляновій Чашці, Olha Alder», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Громовиця в Порцеляновій Чашці, Olha Alder"