Читати книгу - "Я не люблю каву, Ліна Алекс"

Хорхе так натхненно розповідав, що я дійсно відчула цей ненависний запах.

– У вас справжній талант, – я ледве ухилилася від поцілунку в шию, – але не варто залишати без уваги інші ваші роботи. Безумовно, кожна з них заслуговує на захоплення.

Я безбожно брехала, але в цьому товаристві інакше було не прийнято.

Хтось із гостей перехопив Хорхе, на моє щастя. Я озирнулася у пошуках матері. Вона посміхалася, переходячи від одного відвідувача до іншого. Джуд на своєму місці – зірка, навколо якої тьмяніють бліді планети.

Прогулюючись галереєю, я ковзала поглядом по інших картинах. Жодна не привертала мою увагу. Зате я оцінила рівень, з яким було організовано виставку, – ми з Джуд постаралися на славу.

Напроти одного з полотен, де було зображено чи то море, чи то небо, чи взагалі дитяча мазанина, стояв Нейт. Він прийшов без супроводу. Мені так і кортіло спитати, що з Сандрою. Врешті, я покинула її саму у тому клубі і п’яну.

Нейт окинув мене прискіпливим зором:

– Дуже відверто, на мій смак.

– Дякую, брате. А Хорхе оцінив, – під’юджувала я.

– Хорхе? – Нейт підняв брову. – Ви вже так близько знайомі?

– Авжеж. Вже вдруге запропонував мені каву, сьогодні – по-іспанськи.

Брат хмикнув і якось разом розслабився.

– Ти бачився з батьком?

– Говорив по телефону.

– Як думаєш, є сенс переконувати його повернутися?

– Навряд. Він перебрався в якийсь готель біля студії і налаштований рішуче. Ти ж його знаєш – якщо вже вирішив, так і буде. Свого часу я так і не зміг умовити його не кидати справи.

– Не сьогодні – завтра він подасть на розлучення, якщо вже не зробив. Я боюся за Джуд, Нейте.

– Вона непогано тримається. Дивись, фліртує з паном Спрайзом, любителем абстрактного мистецтва і заміжніх жінок.

– Нейте, вона залицялася до кожного чоловіка молодше п’ятдесяти у цій залі. Мені здається, їй точно потрібна кваліфікована допомога.

– От чорт… – брат перемінився в лиці. 

– Що? – я почала озиратися.

– Ходімо швидше, бо зараз відбудеться армагеддон. – Він ухопив мене за руку і потягнув. – Ти відволікаєш Джуд, а я забираю батька.

Тільки цього бракувало!

– Якого біса він сюди прийшов?

Десь на середині галереї ми розійшлися в різні сторони. Поки я шукала мати, встигла побачити, що тато був не сам. Під руку його тримала Есмеральда, в червоній облягаючій сукні, яка не приховувала геть нічого з її принад. Боже, тато на старості літ зовсім з’їхав з глузду! В іншій руці він тримав папку.

Та де ж мати запропала?

Я побігла у сусідню залу, але вже було пізно. Джуд побачила нових гостей. До її честі, вона трималася достойно. Переходила від однієї людини до іншої, при цьому не зводячи очей з чоловіка. Коли між ними не залишилося перешкод, вона зупинилася. Нейт якраз підійшов.

– Тато, ходімо.

– Вітаю, синку. Я почув про виставку картин Хорхе Баррери і, звісно, не міг пропустити таку подію. Конкурентів треба знати в обличчя, – він підморгнув. – З Есмеральдою ти вже знайомий.

– Вам краще прийти завтра, – без натяків сказав Нейт.

– Чому ж? Я взагалі-то прийшов не лише для того, щоб помилуватися картинами.

– Ігнасіо, – Джуд сяяла, як різдвяна ялинка серед літа, – яка приємна несподіванка!

Всі один одному мило посміхалися, а я відчувала, що зараз станеться вибух.

Тут втрутилася в розмову та, кого всі вважали за краще не помічати.

– Любий, – Есмеральда відверто тулилася до мого батька, – віддавай документи і підемо звідси.

– Документи? – луною відізвалася Джуд.

– Тато, ні! Не тут!

Я ухопила його з іншого боку. Він простягнув папку.

– Джуд, ознайомся і підпиши.

Подумки я завила. Ну для чого влаштовувати сцену у публічному місці? Кому потрібна ці показовість?

Часом мені здавалося, що мої батьки мене удочерили. Їхні вчинки були поза межами мого розуміння. Вони поводилися безглуздо, ранили один одного, та ще й на публіці. Іспанський сором. Дуже доречний вислів.

– Джуд, ходімо, – я намагалася її відвести подалі, поки Нейт перехоплював документи, – Хорхе чекає.

– Стій! – скомандувала мати офіціанту, схопила келих і вихлюпнула вміст в обличчя батькові. 

По галереї пробіглося шепотіння. Завтра всі колонки світської хроніки ряснітимуть заголовками про цей випадок.

– Я сказала – тільки через мій труп ти отримаєш розлучення! – мати жорстко вилаялася на адресу Есмеральди і з люттю кинула келих тій під ноги.

– Ай! – скрикнула дівчина. – Лока!*

– Що? – Джуд, яка вже відійшла на кілька кроків, поволі розвернулася. – Як ти мене назвала? – І кинулася на неї. – Та я тобі очі видряпаю, я вирву твої нарощені патли, відгамселю тебе так, що рідна мати не пізнає!

Нейт схопив мачуху, що несамовито верещала, і потягнув кудись вглиб галереї.

– Задоволений? – кинула я батькові. Той був зайнятий витиранням напою з обличчя.

– Треба було раніше це зробити, – бурмотів під ніс.

– Вітаю. Ти осоромив на весь світ не лише свою поки ще дружину, але й власних дітей.

– Доню…

– Ідіть всі до біса!

Мої нерви теж не витримали.

Нехай розбираються, як знають! Не хочу мати нічого спільного з цією ганьбою!

Я допила шампанське і вилетіла з галереї.

Шпильки цокотіли об асфальт, перегукуючись з моїм нервовим настроєм. Я кудись йшла, бозна куди, аби лиш йти. Рух давав ілюзію дії, можливість не думати, підкорятися ритму кроків, унормовуючи тим самим ритм серця. Згодом стало добре. Я заспокоїлась і перейшла на неквапливий крок. Роздивлялася вітрини, людей, машини, навіть задерла голову, сподіваючись побачити першу зірку на потемнілому небосхилі. Не дуже вдало – хмарочоси затуляли огляд. Ледь не врізалася в когось, отримала невдоволений вигук, пішла далі. Місто гуло, йому не було жодного діла до сварок мільйонів людей, які оселилися в ньому в надії на кращу долю. Воно дихало байдужістю до кожного, хто намагався діяти всупереч його жорстоким законам. І мене воно пригнічувало своєю безкінечною міццю і невловимою різнобарвністю, в яких я лише існувала, бо поки що мені було дозволено.