Читати книгу - "Я не люблю каву, Ліна Алекс"

Глава 19. Фелікс, картина і скандал

Наступні дні всі мої зусилля були направлені на те, щоб утримати матір від вчинення чогось божевільного. Це було на краще для мене, бо я могла зосередитися на чужих проблемах замість того, щоб їсти себе поїдом зсередини. Для Джуд, звичайно, нічого доброго у ситуації, що склалася, не було. Вона не змогла змиритися з тим, що Ігнасіо покинув її заради молодшої, привабливішої і гарячішої дівчини. В її мозку ніби щось перемкнулося, і вона почала поводитися так, наче чоловіка взагалі не існує. Тато видихнув з полегшенням, а ми з Нейтом подумки занотували собі, що треба буде показати Джуд відповідному спеціалісту. 

Наразі ж мама зосередилася на справі – організації виставки картин Хорхе Баррери. Я не мала іншого вибору, як постійно слідувати за нею, бо побоювалася, що однієї далеко не прекрасної миті у Джуд остаточно зірве дах. Ми моталися містом, домовлялися про все: музичний супровід, вартість оренди, кількість картин на кожній зі стін, скільки днів триватиме експозиція, чим розважатимуться особливі відвідувачі щодня після зачинення галереї, які закуски будуть подані, які вина і о котрій годині необхідно відкоркувати, скільки обслуговуючого персоналу необхідно залучити. Словом, усім тим, чим звичайно займаються наймані працівники, а не спонсор заходу. 

Я з тугою згадувала неквапливий, розмірений ритм життя в Лідсі, де люди поспішали хіба що на пікніки один до одного, а надмірна енергія і швидкість панували лише під час мотоперегонів на трасі у Бірмінгемі.

Темп, який взяла мати, виснажував не тільки мене, але зупинити її я не могла. Коли нарешті настав день ікс, я раділа вже від однієї думки, що не доведеться більше носитися містом, налагоджуючи справи, які мені були абсолютно не цікаві.

Після телефонної розмови з Феліксом мені полегшало. Ми були на відеозв’язку, і я продемонструвала йому себе у сьогоднішньому вбранні – білому витонченому комбінезоні легкого крою до п’ят, з глибоким v-образним вирізом.

– Чудово! Ти ідеальна, красунечко! – захоплювався Фелікс, киваючи вже фіолетовим пасмом в екран. – Яскраво-червона помада і чорні вії. Все! Образ готовий! Шкода, що я не можу зробити тобі пристойну укладку.

– На що ти натякаєш? Тобі не подобається моя зачіска? Я дві години провела перед дзеркалом. Безумовно, ти зробив би краще. До речі, не передумав?

Я все ще сподівалася, що Фелікс якимось чином змінить рішення і приєднається до мене. Мені б не завадила дружня підтримка і порада.

Фелікс сумно посміхнувся в камеру. Я все зрозуміла.

– Ти нічого не розповідаєш, – натомість зауважив. – Тобі вдалося знайти Кріса?

– Я б дуже хотіла тобі все розказати, – зітхнула, – але, боюся, тоді весь мій самоконтроль полетить до бісової матері.

– Не так склалося, як гадалося?

– Феліксе, я дуже, дуже за тобою сумую, – мені хотілося плакати. Мовчазне співчуття друга підточувало мур з уявної байдужості, за яким я сховалася від того, що могло завдати мені болю.

– Не смій засмучуватися, бо зіпсуєш собі макіяж. Це по-перше. По-друге, хоч ти і не кажеш нічого, але я все бачу. По-третє, з’ясуй для себе раз і назавжди: чи воно того варте? Те, за чим ти погналася у Велике яблуко. Тільки будь чесною сама із собою. Щойно усвідомиш – відчуєш, як впав тягар з твоїх плечей. І пам’ятай: кохання – це не лише безхмарні світанки, а й буремні ночі. І не буває одного без іншого.

– Люблю тебе, – із вдячністю надіслала повітряний поцілунок.

От звідки він знав, що це саме ті слова, яких я так потребувала? Дійсно, справжній друг на вагу золота. Навіть на відстані Фелікс не припиняв ним бути.

Оскільки машину я досі не забрала з ремонту, бо ніяк не могла наважитися туди піти через страх зіштовхнутися з Крісом, то викликала таксі. Затори ніхто не відміняв, і на захід я потрапила, коли він вже почався. Мати ж була на місці з самого ранку.

На вході до галереї мене очікувано перехопила Джуд. Вона вбралася у класичний костюм кремового відтінку, що підкреслював свіжість її підтягнутої ботоксом шкіри. Навіть на мій прискіпливий погляд, мати виглядала сьогодні на всі сто. Я мала підозру, що на цей захід вона поклала трохи більше надій, ніж мені озвучувала. Власне, що б сьогодні не трапилося, я в цьому участі не братиму.

Потрохи прибували відвідувачі. Серед них траплялися і знайомі мені з минулого життя особистості, і зовсім нові люди зі світу мистецтва. Також було немало тих, хто зацікавився творчістю іспанського художника і підшукував картини для власної колекції.

З відстороненим інтересом я розглядала малюнки. Більшість була виконана олійними фарбами і сумішами. Манера виконання нагадала мені роботу батька, але стиль був зовсім інший. Вочевидь, обоє надихалися творчістю одних і тих же майстрів. Щоправда, в живописі я не дуже тямила. Висновки про твір робила на підставі внутрішніх відчуттів, інтуїтивно. Власне, абстракціонізм інакше і не можна сприймати. А більшість картин Баррери, за винятком кількох химерних пейзажів і фантастичних натюрмортів, саме цей напрямок мистецтва яскраво представляли.

На одному з полотен всіма відтінками коричневого, бежевого, молочного із вкрапленнями білого, різкими мазками брунатних ліній було зображено щось, що мало би викликати приємні асоціації із затишком, теплою атмосферою, скажімо, кав’ярні.

– Що думаєте? – наче з-під землі біля мене виріс Хорхе. Незмінний білий костюм, чорна сорочка з розстібнутими кількома верхніми гудзиками, звідки виглядало кучеряве чорне волосся. Здається, художник вважав такий елемент зовнішності особливо привабливим для протилежної статі. 

Щоб придумати достойну відповідь і при цьому не образити митця, я підхопила келих з шампанським, яке проносив мимо офіціант, зробила ковток.

– Що вас надихнуло на створення цієї картини? – Кращий захист – напад.

– Шкода, що картини не передають ароматів. Я би запропонував вам заплющити очі і відчути смак, але тоді загубиться весь сенс. – Він продовжив говорити, нахилившись до мого вуха і вказуючи двома пальцями на місце на полотні з відповідним кольором: – Я налив у високий келих рому, підпалив так, щоб вогонь ледве торкався країв, тоді тонкою цівкою влив кавовий лікер, акуратно перемішав палаючий ром і лікер, після чого влив міцну свіжозварену каву і додав краплину вершків. Відчуваєте цей смак? Якби ви завітали на мою віллу біля Мадрида, я власноруч приготував би вам каву по-іспанськи, таку ж запаморочливу і пристрасну, як ви, Валенсіє.