Читати книгу - "Дві сторони, Єва Басіста"

Дівчина вичавила зі себе криву посмішку та демонстративно зняла з пальця кільце, яке поклала до сумки:

- А так?

- Даю тобі час до кінця вересня. Якщо до цього часу не станеш моєю, то розкажу все твоєму чоловіку та поліції.

- Олександре...

- Бери довідку та котися до чорта, - проказав хлопець.

Лілії це не подобалося. Вона не очікувала, що зеленоокий піде на такі відважні дії. Він її у цьому плані дуже дивував.

- Гаразд, - взяла жовтий папірець із рук хлопця руда.

- Дуже надіюся скоро тебе побачити на порозі своєї квартири.

- Дарма ти так спішиш, - відказала вона та пішла геть із тої лікарні.

На вулиці панувала середина вересня, проте листки на деревах уже починали жовтіти. Вони повільно перевдягалися. Цим вони змінювали своє життя, але ніяк його не бажала  трансформувати Лілія.

Роман із помічника Костянтина став людиною, яка продавала дрібним дилерам наркотики. Його робота була простою, але одночасно забирала багато часу. Наче не було нічого складного - зустрітися з людиною та передати товар, але кожний раз варто було тримати вуха нагострені. Правоохоронці могли чатувати з кожного куща.

- Тримай свій подарунок, - поклав на стіл у кафе Кученюк маленьку коробку від парфумів

- Дякую, - проказала дівчина, яка мала сірі очі, чорне пряме волосся, яке ледве торкалося плечей. - Дмитро казав тобі, що гроші після продажі?

- Знаю, - відказав Роман, який не любив виконувати свою роботу в такому людному місці

- Це добре, - усміхнулася вона. - Надіюся цього разу сіль краща? Бо клієнти виражали своє незадоволення, а мені це не потрібно. Це погано впливає на мою славу.

Роман зціпив зуби. Він знав, що брюнетка перед ним повія. Однак це його дратувало. Коли він дивився у ті зухвалі сірі очі дівчини, то не вірив, що вона така брудна. Його горло охоплював параліч, коли уявляв, що її тіло обіймає інший чоловік.  

Молодик не міг пояснити собі такого відчуття. У нього були підозри, що миле обличчя цієї повії викликало у нього захоплення. Хоча не вірив у це, бо його серце належало Лілії. Але бажання поцілувати брюнетку, яка безбоязно перед ним запалила цигарку, зносило йому дах.

- Ти можеш йти, - відказала вона.

- Віро, чому ти цим займаєшся? - різко запитав Роман.

Дівчина, яку не звали Вірою, засміялася. Вона не любила такі запитання, адже минуле так дуже сильно тиснуло на неї, а тут у неї щось хочуть дізнатися.

- Це саме запитання до тебе? - відказала вона.

- Бо так сталося...

- Ось, бачиш у мене так само, - усміхнулася брюнетка так, що показалися її трішки кривуваті білі зуби. На здивування Романа вони не псували красу цієї дівчини, а навпаки придавали шарму.

- Скільки коштують твої послуги, - різко запитав син власниці магазину.

Ангеліна, адже саме так звали повію, яка ховалася під іменем Віра, підняла свої сірі брови. Їй було дивно таке чути, але не розгубилася:

- Для тебе можу зробити знижку - маю гарний настрій сьогодні.

- Тоді ходімо, - відказав він.