Читати книгу - "Дві сторони, Єва Басіста"

Роман провів із Вірою понад дві години у готелі. Та брюнетка показала йому все, що вміє. Здавалося, що цього мало бути достатньо йому, але всередині він розумів, що кортить ще більшого, але чого саме достеменно не знав.

Кученюк сидів біля вікна та димів. Від того хлопець дивувався, адже ніколи не мав пристрасті до цигарок. Їх зазвичай обожнювала його мати. Однак зараз він не бажав думати про неї. Його мозок цікавило інше - що так довго робить у ванній кімнаті Віра. Він звісно здогадувався, а скоріше був переконаний, що ту бридоту, яку він їй продає, вона також вживає.

На мить йому стало шкода її. Роман став гадати, що цю брюнетку могло чекати краще життя, адже вона далеко не дурна. Ця дівчина доволі розумна для повії. Вона могла далеко піти, але в результаті опиняється в ліжку з іншими чоловіками.

- Відпочиваєш? - нарешті зайшла брюнетка до кімнати. Її тендітне тіло було загорнути в білий рушник, а з голови стікала вода. Від такої картини у Романа зникли лихі думки. Він зрозумів, що Віра тільки приймала душ. Вона не запихала в себе ту гидоту, яку називають наркотиками.

- Удаю, - перевів він погляд до вікна, де вже стояла шоста година вечора.

- Зрозуміло, - відповіла вона, кинувши рушник на підлогу, що моментально оголив її тіло.

Така дія повії одразу притягнула очі хлопця до неї. Він не міг пропустити такої краси, що показалася перед ним знову.

Віра на таку реакцію хлопця усміхнулася. Всі клієнти реагували на таку дію. Брюнетка це знала та робила тільки для тих молодиків, які їй подобалися. У цьому списку опинився Роман. Звісно дівчина не вважала його красенем. Це був не її типаж. Вона любила щось пристрасніше. Однак чимось він ранив її душу.

- Можеш дивитися, - усміхнулася дівчина. - Ти за це заплатив.

- Я знаю, - проказав він.

Віра лягла на диван. Вона дивилася у стелю та вдихала у легені терпкий запах тютюну.

- Щось ти сумний, - продовжила вона. - Невже я тобі не сподобалася?

Роман опустив очі та загасив цигарку. Він дійсно відчував сум, але викликаний останній був через іншу причину.

- Я почав зраджувати своїй вагітній дружині, - відказав він. - Це дуже погано. Мене не так виховували.

- Класична ситуація, - відказала Віра. - Я надзвичайно багато раз чула таке від клієнтів. Всі вони бідкаються за свої зради дружинам.

- Так не має бути...

- Ніхто не знає цього.

- Але я її кохаю.

- А ти впевнений? - піднялася брюнетка та своїми сірими агатами поглянула на нього.

- Так, - відчувся подив у голосі хлопця. - Я виконую для неї роблю. Купую все, що вона хоче, виконую всі забаганки та навіть влаштувався на цю роботу, аби в нічому їй не відмовляти. Я люблю свою Лілію.

Віра мовчки слухала слова Романа. Вона жінка та розуміла, що він потрапив у тенета непростої дівчини.

- Мабуть, вона дуже гарна, - відповіла повія. - Є фото? Мені хочеться подивитися на ту красу, яка взяла тебе у полон.

- Світлини нема, але можу тобі описати її.

- Давай, - погодилася вона.

- Лілія дуже гарна. Має карі яскраві очі, хвилясте волосся кольору плода каштана, що тільки випав із колючого лушпиння, та миле обличчя. Також вона неймовірно струнка, а її грайливі ноги зводять з розуму.

Брюнетка лежала та кривилася. Дуже солодко описав Роман цю дівчину трьома реченнями. Таке їй не подобалося.

- Чого ти затихла? - поцікавився хлопець, який знову запалив цигарку.

- Та думаю.

- Про що?

- Якщо вона така неймовірна дівчина, то чому ти пів години тому розважався зі мною та говорив дивні речі.

- Що я говорив? - викотив очі хлопець.

- А ти забувся? - різко піднялася повія на стрункі ноги

У Романа в роті пересохло. Він дійсно не пам'ятав, що бовкав. Йому навіть було страшно подумати, що говорив.

- Тобі нагадати? - загорілося її бліде обличчя.

- Думаю, що не варто.

- Як хочеш, - усміхнулася вона.

Син власниці магазину опустив догляд. Він звісно здогадувався, що міг сказати Вірі, але одразу відігнав ці думки. Хлопець розумів, що у ті хвилини знаходився не у собі, бо ним керували емоції. Роман визнавав, що сама думка переспати із цією брюнеткою виникла через необдумані слова. Йому просто чогось захотілося гострого. Відчути яскраві емоції, які декілька наступних днів будуть наповнювати його енергією. Однак зараз він про це шкодував.

Кученюк почав відчувати себе винним перед дружиною. Йому стало бридко від себе. Тому він різко кинув цигарку та став одягатися.

- Біжиш до своєї богині? - спостерігала за ним Віра.

- Так, - відказав сухо він.

Брюнетка не відповіла. Вона беземоційно дивилася на нього, а потім відвела погляд до вікна. Її мозок прорізали спогади.

Коли Роман прийшов додому, то Лілії не було. Це його насторожило, але одночасно дало змогу позбавитися парфумів Віри. Хлопець закинув свій одяг до пральної машини, яка одразу загуділа, а коли вийшов із ванної, де змив запах повії, то у дверях стояла Лілія. У руках вона тримала пакет, а на обличчі стояла щаслива гримаса.