Читати книгу - "Метаморфози"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Та промахнувся — такої був сили удар, що на кусні
Меч розлетівся, по грані стовпа кам'яного креснувши.
Бризнув уламок дзвінкий, і в горло нападника впився.
Та не такою була його рана, щоб тут же від неї
Згинути, — весь він тремтів, простягаючи руки безсило,
Та надаремно: Персей покінчив з ним мечем Кілленіда.
Бачачи те, що не стримає й мужність тієї навали, —
«Що ж, — завагався Персей, — через вас буду змушений, видно,
Ворога взяти в підмогу собі. Відверніть же обличчя,
/180/ Хто серед вас мені друг!» І Горгони главу показав їм.
«Інших тим чудом лякай!» — Персеєві мовив глузливо
Тескел, і тут, розмахнувшись, мав ратище згубне в героя
Кинуть, але в тому русі застиг, наче з мармуру постать.
Ампікс, що поруч стояв, на сповнені духом великим
Груди Лінкідові меч підіймав, але, закам'янівши,
Права рука не могла ні туди, ні сюди ворухнутись.
Далі й Нілей, що нібито був семигирловим Нілом
Зроджений, — в доказ того й на своєму щиті позначив він
Сім його витоків, сріблом частково, частково ж і злотом, —
/190/ «Глянь-но, — щитом він потряс, — од якого я батька, Персею!
Радість, проте, немалу понесеш ти до тіней безмовних,
Що ось такий тебе муж подолав!» Та кінець того слова
Мов обірвавсь, і, здавалось, уста говорити ще хочуть.
Бо ж і розкриті були, та для слів не було вже дороги.
«Страх, — їх соромить Ерікс, — а не сила Медузи Горгони
Вас оберта на стовпи. Ану, всі за мною! Накиньмось
І повалімо хвалька зі страховищем разом на землю!»
Мав уже кинутись сам, але ноги немов скам'яніли,
Весь за хвилину завмер — у камені різьблений воїн.
/200/ Так по заслузі покарано всіх, та один був між ними,
Хто за Персея боровсь, Аконтей; але й він серед бою
Глянув Горгоні в лице — і на камінь перемінився.
Астіагей не помітив того, й полоснув, мов живого,
Довгим мечем — задзвенівши, зі свистом відскочила зброя.
Щойно той здивувавсь, — а вже й сам став такої ж природи,
На мармуровім обличчі здивований вираз лишився.
Довго б мені довелося мужів із незнатного роду
Тут називати: їх двісті всього після бою лишилось;
Двісті мужів, Горгону побачивши, заціпеніло!
/210/ Врешті, Фіней схаменувсь, нечестивої бійки призвідник,
Пізно розкаявсь, однак: довкіл одні статуї бачить,
І впізнає у них друзів своїх, і на ймення їх кличе,
Й помочі просить; торкається тих, котрі ближче, — не вірить
Власним очам, але скрізь тільки мармур. Тоді, відвернувшись,
Навскіс він руки в благанні простяг і, каючись гірко, —
«Перемагаєш, Персею, — сказав, — забери це жахливе,
Що перемінює в камінь, обличчя німої Медузи,
Швидше, молю, забери! Бо ж не гнів і не прагнення влади
Меч мені вклали до рук — за дружину цей бій розпочав я!
/220/ Подвигом ти прислуживсь, та при ній таки я був скоріше.
Жаль, що я в битві не впав! Пощади, найхоробріший, тільки
Душу мою, а все інше — твоєю хай власністю буде!»
Так лепетав він, не сміючи глянуть Персеєві в вічі.
Той прохачеві в одвіт: «Не тремти, боязливий Фінею:
Що в моїх силах, про що боягуз тільки мріяти може, —
Матимеш те, не хвилюйсь! Не завдасть тобі шкоди залізо,
Мало того: з тебе пам'ятник вічний зроблю, щоб у домі
Нашого тестя в усіх на виду він стояв, непорушний:
Хай звеселяє дружину мою нареченого образ».
/230/ Мовив, і голову Змієволосої виставив рвучко
Саме в той бік, куди скований жахом Фіней одвернувся.
Той відсахнутись хотів, та не міг: у цю мить йому ствердла
Шия, і навіть текуча сльоза його — закам’яніла.
Так він у мармурі й заціпенів: на блідому обличчі —
Страх, каяття і благання; пониклими й руки лишились.
А переможець Персей із дружиною гордо вступає
В межі краю свого й за вподіяну дідові кривду
Претові мстить, бо, прогнавши мечем насильницьким брата,
Вежі Акрісія Прет до свого приєднав володіння.
/240/ Та ні мечем, ані вежами, що захопив їх злочинно,
Грізних очей змієносного чуда не міг подолати.
Так і тебе, Полідекте, Серіфа маленького царю,
Ні в небезпеках стількох Персеєм засвідчена мужність,
Ні його лиха важкі не зм’якшили: ти весь невблаганним
Гнівом гориш, ні межі твоя лютість не має, ні міри.
Здрібнюєш славу його, називаєш пустою брехнею
Те, що Медузу він вбив. «Доведу тобі слів моїх правду.
Очі зімкніть!» — попередив Персей, і обличчям Медузи
В камінь безкровний перемінив Полідекта обличчя.
/250/ Золотородного брата свого Трітонія досі
Не покидала. Та ось, оповившись у хмару пухнату,
Острів Серіф, і Кітн, і Гіару лишивши праворуч,
Шляхом щонайкоротшим морським подалась вона в Фіви,
До Гелікону, де Діви{229} живуть. Досягнувши вершини,
Стала й словом таким обізвалась до сестер учених:
«Про джерело ми почули нове, що його в вашім краї
Кінь Медузи{230} крилатий пробив своїм гострим копитом.
Ось що мене привело. На це диво хотіла б я глянуть.
Я ж бо те бачила, як з материнської крові родивсь він».
/260/ Мовить Уранія{231} їй: «З якою метою, богине,
Ти не прийшла б у цей край — будеш милою нашому серцю.
Чутка правдива до тебе дійшла, бо Пегас таки дійсно
Вибив оте джерело», — й повела за собою Палладу.
Ця ж до води, котру викресав кінь, приглядається пильно,
Зелень прадавніх лісів, розбуялих довкіл, озирає,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Метаморфози», після закриття браузера.