Читати книгу - "TÜK, Арт Антонян"

— Über! У мене питання… — зніяковів Вінсент, зовсім як звичайна людина. — Точніше, у мене сотні, тисячі питань, але зараз… Чому ви порушуєте природу мовлення öсобин? Ви не вимовляєте: «Über!», — він подивився на сердечників і про всяк випадок додав: — Über!

— Ми тобі все пояснимо. Поступово. Думаю, ти дуже втомився, — припустив Павло. — Я відведу тебе в кімнату, в якій ти житимеш, поки ми не вирішимо, що далі. Добре?

Решта пройшли в кімнату нарад. На столі з’явилися пляшки шампанського.

— Пропоную випити за успіх! — підніс пластикову склянку високий хлопець з рудим волоссям і добрими, ніби ляльковими, очима зеленого кольору.

Джаззі розповіла в деталях, як вони випередили справжніх сміттярів, як забрали контейнери з відходами з проміжної зони. В охорони телецентру не виникло жодних підозр. Фальшивий сміттєвоз залишив територію разом з Вінсентом за вісім хвилин до приїзду реальної команди служби утилізації сміття та відходів. Про видалення руки Джаззі розповідала емоційніше, докладніше описуючи ситуацію. Її ставлення до Вінсента, поза сумнівами, було особливим. Співачка не приховувала раптових почуттів. «Невже з першого погляду? Ось так відразу — в машину. Адже він навіть не людина», — задумався Давид, згадавши про Ясмін.

— Давиде, Давиде, — Максим доторкнувся до його плеча. — Ми, між іншим, про тебе говоримо.

— Так, що? — отямився Давид.

— Хочеш взяти участь в адаптації Вінсента? Нам треба багато зробити, щоб допомогти йому. Упевнений, теорії в нього завантажили більше, ніж потрібно. А з практичного погляду він зовсім не знає життя — дитина.

— Так, звичайно, — не розуміючи, що від нього вимагається, відповів стомлений Давид.

— До речі, — продовжив Макс, — потрібно зняти його обмеження, щоб він міг повноцінно зайнятися саморозвитком. Будь ласка, звертаюся до всіх, за можливості допомагайте Вінсенту, розмовляйте з ним, діліться своїм досвідом і думками. Інакше, боюся, робохлопчик тут дуже швидко впаде в депресію.

Сил добиратися додому не було. Давид залишився на ніч у підземеллі. Він одразу провалився в глибокий сон. Йому снилася Ясмін. Її жалібний голос: «Допоможи мені, прошу, допоможи». Вранці перед пробудженням сон вивітрився з голови. Залишилася тільки до цього не відома йому солодка туга.

Після зникнення робÖсобини в телецентрі посилили охорону і встановили кілька сотень додаткових камер. До того ж у будівлях запустили мінідрони. Їхні розробники мали вишукане почуття гумору. Інакше пояснити дизайн було неможливо. Тут і там майже безшумно пролітали копії бойових ракет Üмперії. Не більші за долоню, вони, немов собаки-шукачі, обстежували закутки нескінченних коридорів і студій. Іноді зависали над працівником телецентру або впродовж усього дня невідступно літали за кимось, чим доводили деяких öсобин до нервового зриву.

Давид пройшов крізь КПП не так швидко, як зазвичай. Охоронці зі зброєю напоготові обшукали його з ніг до голови. Нова директива передбачала не тільки сканування тіла і прохід за електронним кодом, а ще і перевірку вручну.

— Über! Руки в сторони, ноги на ширині плечей. Über! — скомандував страж, який добре знав Давида.

— Über! Привіт, Дене! — привітався Давид, надівши чергову усмішку, відганяючи страх, який холодком пробіг по нутрощах. — Завжди мріяв, щоб на роботі був масажний кабінет. Über! — спробував пожартувати він.

Ден незворушно сів навпочіпки, почавши обстеження зі ступень. Не пропустив ні сантиметра, без збентеження перевірив навіть між ногами. І тільки коли закінчив, провівши руками по волоссю Давида, охоронець дозволив собі усміхнутися.

— Über! Бажаю чудового дня, — вимовив він, уже сховавши скупу усмішку. — Наступний! Über!

Біля ліфтів зібралося öсобин зо двадцять. Всі уважно дивилися на «дошку ганьби». На електронному табло з’явилися нові фотографії — зображення вчорашнього складу охорони. Крім начальника, всіх розжалували без права відновлення і з довічною забороною на ведення подібного роду діяльності. Головного ж з охорони разом із помічником продюсера, молодшим редактором і трьома асистентами телешоу «Слöворіз» не просто звільнили, а ще й зобов’язали трудовою повинністю. Їм належало відпрацювати пів року на заводах «KI Leben» безоплатно.

Давид піднявся до загального офісу. Повідомлення про збори було розіслано рано вранці. До нього залишалося сорок хвилин. Давид вирішив витратити їх на нудну паперову тяганину.

Ясмін сиділа за своїм столом. Значно привітніша цього разу. Давид на секунду забувся, навіщо прийшов. Вона, звичайно, помітила погляд, що затримався на ній понад усі норми пристойності, але зовсім не була проти.

— Über! Привіт! Коли підемо на демонстрацію знову?

Über! — Давид удав, що підкручує вуса святого Віссарія.

— Über! Тобі жити набридло? Пропонуєш сьогодні після роботи вийти на несанкціонований мітинг? Не боїшся, що я погоджуся? Über! — нарочито суворо відрубала вона.

Давид не встиг відповісти. По гучному зв’язку зазвучав голос начальника відділу:

— Über! Збори відбудуться за п’ять хвилин у південному крилі офісу. Явка обов’язкова! До скорої зустрічі. Über!

— Über! Може, все-таки сходимо куди-небудь після роботи, посидимо, вип’ємо вина?.. Über! — запропонувала Ясмін, підводячись з місця.

— Über! А як же твій симулятор Данило? Über! — запитав Давид, вказуючи на планшет СРС, що лежав на столі Ясмін.

— Über! Цей Данило? — вона взяла ґаджет і демонстративно кинула у смітник. — Який Данило? Über!

Давид засяяв.

На загальних зборах оголосили весь список нововведень щодо охорони й правил безпеки на території телецентру.

Розповіли про успіхи в освоєнні нових територій для мовлення «Єдиного Правдивого». У планах — покрити навіть найвіддаленіші та важкодоступні куточки Üмперії. А також додатково розширити мережу üСкрінів у всіх сусідніх поселеннях з нинішніх 300 до 600 км від кордону. Üмперія, всупереч міжнародним угодам про нерозповсюдження внутрішнього інформаційного поля, масово встановлювала üСкріни на нейтральних територіях. Більше того, кілька сотень тисяч будинків унасіонців обладнали ньÜзрумами там, де кордони Unación збігалися з üмперськими.

— …особлива гордість